Днями у Харкові під час російського ракетного обстрілу чоловік виніс у двір багатоповерхового будинку згорнутий великий радянський килим, повісив його на турнік і почав гучно бити по ньому пластиковою вибивалкою. В один момент він привернув увагу десятків сусідів, які замість того, щоб бігти до укриття або ховатися в коридорах, знімали процес вибивання килима на смартфони. Їхні відео миттєво розлетілися соціальними мережами і підняли настрій і тим, хто ховався на станціях метро чи в бомбосховищах, і тим, хто сидів у коридорах своїх квартир.
Побачив це відео і я, і не зміг не посміхнутися. У цьому процесі чищення килима під час обстрілу я узрів дещо більше, ніж просто відкритий виклик російським агресорам. У цьому "вибиванні" була своя іронія.
Україна проти молі й тарганів
Під час служби в КДБ Володимир Путін мав прізвисько "Міль". Так його називали через непримітність, майже непомітність і, звісно, через фізичну дрібноту.
Міль вважалася головним ворогом килимів у радянські часи, боротися з нею регулярно доводилося кожному. Бо кожна справжня радянська людина мала мати килим. Щонайменше один, але краще - кілька. Килими у квартирах та приватних будинках викладали на підлогу та вивішували на стіни. Це був якийсь культ. Тож радянські люди берегли свої килими, як могли, захищали їх зі змінним успіхом хімічним засобом боротьби з міллю, який називався "Нафталін", і регулярно виносили їх на вулицю, аби повибивати з них і міль, і пилюку. Огидний запах цього нафталіну, пронизані цим смердінням килими я пам'ятаю і зараз, хоч уже років сорок, як його ніхто не використовує.
Люди радянські мали ще одного ворога, боротьба з яким забирала дуже багато сил, - таргана. Ці тварюки хоч масово і жили на кухнях, але й у кімнатах сотні тарганів ховалися під меблями, під потрісканим паркетом, під відклеєними шпалерами. Як не дивно, але саме таке прізвисько - "Тарган" - має нелегітимний президент Білорусі Олександр Лукашенко. Саме так його називає та малює у карикатурах білоруський народ.
Мабуть, не дивно, що російська "Міль" та білоруський "Тарган" об'єдналися у війні проти проєвропейської України і хочуть затягнути її назад, у далеке та страшне радянське минуле, сповнене цензури, комуністичної ідеології та боротьби з міллю та тарганами.
26 серпня, коли харків'янин вибивав свій килим, Росія понад 10 годин безперервно гатила по Україні ракетами та дронами. Цей обстріл був, мабуть, найпотужнішим від початку війни. Дві ракети були збиті над Закарпаттям - нібито "безпечним регіоном", бо російська армія намагається туди не стріляти, аби не засмутити друга Путіна - прем'єра Угорщини Віктора Орбана. Однак цього разу лише завдяки українській протиповітряній обороні в Закарпатті обійшлося без жертв. В інших 15-ти регіонах, також і в Києві, жертви були.
Читайте також: Таня Малярчук: Право на минуле
Точковий терор
Літо завершилося динамічно та гаряче. Утім, наймасованіший дотепер обстріл Росією України 26 серпня, схоже, є лише початком літньо-осіннього загострення воєнних дій. Адже прессекретар російського президента Дмитро Пєсков загадково повідомив, що Путін придумав, чим відповісти Україні на захоплення частини Курської області.
25 серпня українці напружено дивилися в бік Білорусі - Київ вимагав від Лукашенка відвести від кордонів з Україною білоруські війська та техніку, а також загони російських найманців з приватної армії "Вагнер". І саме тоді, коли вся Україна чекала на провокації від "Таргана", "Міль" обстріляла Україну з територій Росії та окупованого Криму.
Та й це не все: перед масованим обстрілом Росія гатила точково високоточними ракетами, і одна з них влучила у Краматорську у готель "Сапфір", де регулярно зупиняються іноземні та українські журналісти, - від удару ракети потерпіла ціла група журналістів агенції Reuters. Загинув британський громадянин, радник з безпеки Reuters Раян Еванс, тяжкі поранення дістав оператор групи - громадянин України.
Про точкові удари, жертвами яких стають цивільні і насамперед журналісти та знані люди, можна писати окремо. У Краматорську рік тому такою ж ракетою Росія зруйнувала піцерію, у якій зазнала смертельного поранення українська письменниця Вікторія Амеліна. Група латиноамериканських журналістів і письменників, яких супроводжувала Вікторія, дивом серйозно не постраждала. До цього російська ракета влучила у платформу вокзалу Краматорська, де сотні жителів міста чекали на евакуаційний потяг. Тоді загинули близько 70 краматорців, переважно жінки та діти. А після в ланцюгу точкового терору було багато іншого, як от "Охматдит" у Києві, лікарня та навчальний заклад у Полтаві.
Точковими ракетними ударами Росія намагається показово вбити й відомих в Україні своєю проукраїнською та проєвропейською позицією людей. Так, російські ракети влучали у приватні будинки ректорки Харківського національного університету Тетяни Кагановської та харківського бізнесмена та волонтера Юрія Сопронова. І справжнє диво, що у ці моменти ні їх, ні їхніх близьких не було вдома.
А от ексдепутату Державної думи Росії, опозиціонеру Іллі Пономарьову пощастило менше. "Шахед" із 40 кілограмами вибухівки влетів прямо у вікно будинку, в якому він оселився на Київщині після втечі з Росії. Ілля Пономарьов був поранений безліччю осколків і вижив тільки дивом.
Може здатися дивним, що деякі ракети та "шахеди" запрограмовані на прицільне влучання в електростанції та інші об'єкти критичної інфраструктури, а інші - прицілені підривати конкретні квартири чи будинки. Однак насправді це поясненно - у цій війні Росія використовує традиції та досвід радянського КДБ, як от "Немає людини - немає проблеми!"
Читайте також: Лариса Денисенко: Три ведмеді
"Шампанське" і "Нобелівська премія" в російському виконанні
Утім, якщо ви думаєте, що Росія з головою поринула у свою війну з Україною та пристрасно бажає викосити-вирізати всіх лідерів громадської думки та знакових особистостей, які мотивують українське суспільство на боротьбу за незалежність та на європейське майбутнє, то ви помиляєтесь.
Росія продовжує жити своїм незвичайним, у чомусь кафкіанським культурно-суспільним життям, в основі якого лежать "фундаментальні цінності" російського православ'я та віра в моральну перевагу своєї нації над народами світу.
Проте обійтися без елементів атрибутики західної культури Росії годі. Наприклад, ще до війни російська Дума заборонила французам називати своїм шампанське і оголосила, що тільки російське ігристе вино може продаватися в Росії як "шампанське". Франція не протестувала і почала продавати своє шампанське в Росії як звичайне ігристе. Ця історія добре відома, але є історія, яка набагато цікавіша і практично не знана за межами Росії.
У середині серпня цього року до столиці Чечні прибула делегація "Нобелівської премії", щоб вручити "Нобелівську премію" главі Чеченської Республіки, російському герою Рамзану Кадирову. Ні-ні, це не була делегація шведської академії. Це була делегація так званої Премії Людвіга Нобеля, вигаданої в Росії ще 2005 року, щоб мати можливість роздавати російським ВІПам свою власну російську "Нобелівську премію". Людвіг Нобель був старшим братом Альфреда Нобеля, який заснував справжню Нобелівську премію. Людвіг разом із батьком перебрався до Петербурга, коли йому було лише 11 років. Батько побудував у Петербурзі кілька заводів, займався нафтовою промисловістю та розвитком залізничного транспорту. Він навіть став підданим Російської імперії. Потім, після перевороту 1917 року, всі заводи і фабрики були відібрані у російської гілки сім'ї Нобелів і націоналізовані. Сам Людвіг Нобель помер у Франції, у Каннах.
А в Чечні у маленькому гірському селі Стерч-Кетч у 2020 році відкрили єдиний у Росії пам'ятник братам Нобелям. Там же створили для туристів "Нобелівську стежку" - туристичний маршрут довжиною в три з половиною кілометри до родовища нафти, знайденого братами Нобелями. Напевно, саме за це Кадиров став лауреатом фальшивої "Нобелівки". До речі, президент Путін отримав цю "Нобелівську премію" 2008 року - утім, за що саме, достеменно не відомо.
Читайте також: Андрій Бондар: Де взяти нові очі?
Остання роль килима
А поки Кадиров тішиться можливості називати себе "Нобелівським лауреатом", його військові продовжують брати участь у воєнних діях в Україні та Курській області Росії.
З боку Донбасу на Захід України знову їдуть евакуаційні потяги. Тепер з Покровська - міста, що знаходиться лишень за кілька кілометрів від лінії фронту, що насувається. І зараз потяги йдуть переповненими. Біженці з Покровська їдуть на Волинь та на Закарпаття, не взявши майже нічого з особистих речей. Все залишилося вдома - також меблі та килими.
А на Закарпатті волонтери закликають місцевих мешканців приносити свої старі радянські килими. Їх миють, чистять і відправляють у протилежному напрямку - на Донбас, Харківщину, до Запорізької області. Річ у тому, що з наближенням холодів треба облаштовувати бліндажі та укріплення для максимального комфорту українських військових. Останнім часом лише з невеликого містечка Мукачевого в бік лінії фронту відправили понад 300 килимів - колишній культовий предмет радянського побуту зіграє свою останню героїчну роль.
Тим часом фермери та селяни України викопують картоплю, збирають урожаї та починають готуватися до закінчення сільськогосподарських робіт. Життя в Україні продовжується, як триває вже понад 900 днів повномасштабна російська агресія.
Читайте також: Катерина Бабкіна: Минуле нашого майбутнього
"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.