Чи шкодить людський прах довкіллю?

Будь-хто в Німеччині сьогодні має вибір між тим, аби його тіло після смерті було поховане у труні, та тим, аби воно було спалене у крематорії та поховане в урні. Більшість уже зараз надає перевагу урнам. За даними громадської організації Aeternitas, яка опікується питаннями, пов’язаними з культурою поховань, майже 60 відсотків німців висловлюються за кремацію тіла після власної смерті. Але багато хто хоче, щоб його прах зрештою покоївся не на кладовищі, а серед природи: під деревами у спеціально призначених для цього "лісах-кладовищах", на дні моря, у колективних похованнях або на лугових ділянках.

Особливої популярності останнім часом набирають "ліси-кладовища", у яких ховають урни з прахом померлих. Починаючи з 2001 року, коли перший такий ліс з’явився неподалік від німецького міста Касселя, їхня кількість по всій країні зросла до понад сотні. "Такі ліси в майбутньому ставатимуть у Німеччині дедалі важливішими", - каже в розмові з DW експерт з питань захисту ґрунтів Франц-Петер Гайденрайх з Німецького федерального фонду "Довкілля" (DBU). Хто хоче бути похований під деревом у такому лісі, може звернутися для цього до приватних підприємств на кшталт Friedwald чи Ruheforst та зарезервувати собі місце. Такі фірми, зі свого боку, співпрацюють із громадами та міськими адміністраціями в різних регіонах Німеччини. Згідно з приблизними оцінками, за рік у Німеччині під деревами ховають прах близько п’яти відсотків усіх померлих. В абсолютних цифрах це - близько 45 тисяч на рік.

Людський прах - шкода для ґрунтів та підземних вод?

Зі зростанням кількості подібних поховань з’являються й ті, хто застерігає від їхньої шкоди для довкілля. Критики поховань людського праху поза межами кладовищ кажуть, що внаслідок цього ґрунти та ґрунтові води забруднюються отруйними речовинами. Саме тому DBU організував конференцію на згадану тему, куди були запрошені науковці, прибічники та критики нетрадиційних поховань. Серед критиків на заході в німецькому місті Оснабрюку були, зокрема, фахівці з озеленення кладовищ, виробники надгробних плит та упорядники комунальних та приватних кладовищ.

"Науково обґрунтованих даних щодо наслідків (поховань людського праху. - Ред.) для ґрунтів у довготривалій перспективі поки що немає", - каже ґрунтознавець Райнер Горн з університету міста Кіля. Тобто поки що достеменно не відомо, що відбувається із урною та з прахом у землі після того, як її ховають, каже він.

Важкі метали у високій концентрації

Утім, деякі проблемні аспекти людські поховання все ж мають - незалежно від того, ховають тіло людини у труні чи лише її прах в урні. "Ідеться про важкі метали, зокрема, мідь, цинк, кадмій, олово, свинець та арсен", - зазначає представник DBU. За його словами, вони потрапляють в організм людини протягом її життя ззовні - через екологічні чинники, спосіб життя, медикаменти або перенесені операції.

Під час дискусії навколо забруднення довкілля шкідливими речовинами з людських решток ідеться не стільки про спосіб поховання, скільки про їхню концентрацію на земельній ділянці, додає професор Горн. "У разі поховання у труні з площею дна у два квадратні метри концентрація (шкідливих речовин. - Ред.) набагато нижча", - каже він. Адже урн із прахом діаметром у десять сантиметрів в одному кубічному метрі землі можна розмістити 27 штук, пояснює науковець: "Навантаження на одну й ту саму площу землі таким чином у рази більше".

Тож екологічні застереження упорядників кладовищ, фірм ритуальних послуг, власників крематоріїв та інших, хто приїхав на конференцію до Оснабрюка, не є безпідставними. Утім, проблема у довгостроковій перспективі в цьому разі стосується не лише нетрадиційних поховань, але й традиційних цвинтарів, де також ховають урни з прахом та маленькій території.

Боротьба інтересів

Та не можна забувати, що на тлі дебатів навколо можливої шкоди людського праху для навколишнього середовища різні сторони переслідують різні інтереси. Александр Гельбах із громадської організації Aeternitas нагадує: "Не можна забувати, що бум (нетрадиційних поховань урн із прахом. - Ред.) шкодить класичним цвинтарям". Якщо ж у підсумку виявиться, що урни дійсно є шкідливими для довкілля, це загрожуватиме бізнесу упорядників нетрадиційних "лісів-кладовищ". Адже вони представляють свій спосіб поховання як екологічно чистий - посеред природи та з використанням урн з матеріалів, які з часом розщеплюються у землі.

Конференція в Оснабрюку має вивести до цього переважно емоційну дискусію на дебати по суті. У разі, якщо DBU та Федеральне відомство з питань довкілля ФРН дадуть свою згоду, ґрунтознавець Горн очікує проведення серйозного і ґрунтовного дослідження, яке зможе пролити світло на питання щодо ризиків нетрадиційних поховань для природи та надати відповідні рекомендації для подальшого поводження з ними.