Роль Нюрнберзького процесу для міжнародного права

Нюрнберзький процес ознаменував початок нової ери у законодавстві та міжнародній співпраці. Основою його став Лондонський статут - міжнародний договір, який визначав порядок судочинства для міжнародних та американських військових трибуналів, які були скликані спеціального для Нюрнберзького процесу. Статут підписали 8 серпня 1945 року, тобто рівно 70 років тому.

24 листопада 1945 року у місті, яке ще кілька місяців до того вважалося "на 90 відсотків мертвим", до палацу правосуддя завели 22 особи. Вони мали постати перед судом за злочини таких масштабів, яких доти ніколи не було. Ці люди - усе, що лишилося від керівництва нацистів. До того їх ув’язнили та протримали під вартою в одному з замків Люксембурга. Що на них чекає, вони не знали.

Дехто з них очікував негайної страти, інші ж взагалі вважали образою свій арешт. Найбільш вагомою постаттю серед них був Герман Герінг, колишній голова Рейхстагу, що за Гітлера також обіймав посаду головнокомандувача Люфтваффе.

Ще у липні 1945 року Герінг дав прес-конференцію, під час якої його запитали, чи йому відомо про внесення його імені до списку військових злочинців. Його відповідь: "Ні. Це питання мене дивує, бо я не можу собі такого уявити, чому я маю там бути".

Герінг і гадки не мав про колосальний, складний процес, частиною якого мав стати. Для судового процесу слід було з нуля розробити його підвалини, пункти обвинувачення та види покарань. Масштаби робіт дещо нагадували відбудову енергетичної системи та системи водопостачання й водовідведення у Німеччині, де союзникам теж треба було починати з нуля. Чогось подібного на цей судовий процес ще не було.

Величезний крок для міжнародного правосуддя

Процес у Нюрнбергзі та Лондонський статут мали велике, визначальне для майбутнього значення, каже професор з міжнародного права Тартуського університету в Естонії Лаурі Малксоо. "У цій галузі немає нічого важливішого", - стверджує Малксоо в інтерв’ю DW. "Вплив на те, як треба визначати міжнародні злочини, був величезним - так, на цих процесах практично винайшли термін "злочини проти людяності", - додає професор.

Лондонський статут постав як результат шести тижнів напружених, безладних переговорів, що після перемоги союзників тривали за квадратним столом у Лондоні. Квадратна форма столу була необхідністю, аби союзники - усі чотири держави-переможниці - змогли надіслати туди однакові за кількістю делегації, повідомляють Енн та Джон Тьюза у своїй книжці про Нюрнберзький процес "The Nuremberg Trial", що вийшла 2010 року.

Господарями під час перемовин були британці, тож вони і головували на них, однак не було сумніву щодо того, що дійсно спонукало усіх учасників - внесена США ідея притягти провідних діячів нацистської Німеччини до суду. Союзники з Європи радше схилялися до безпосереднього покарання. Розповідають, що голова Раднакому СРСР Йосип Сталін запропонував під час однієї з перерв "на рюмку" на Тегеранській конференції 1943 року зібрати 50 тисяч провідних нацистів та розстріляти їх.

А для США, особливо для судді-ідеаліста Роберта Джексона, створення трибуналу, що судитиме за найжахливіші злочини епохи, стало історичною нагодою. "Вже давно настав час діяти за правовим принципом, згідно з яким розпалювання війни є нелегальним та злочинним", - написав Джексон у доповіді для президента США Гаррі Трумена під час підготовки до Лондонської конференції.

Дві правові системи, один процес

Та тижні у Лондоні спливали, і Джексон загруз у правових суперечках щодо найкращого проведення процесу. Найбільшою проблемою було те, що у США та Сполученому Королівстві діяла так звана система загального права (Common Law), а в СРСР та Франції, а також у більшості країн континентальної Європи, як-то Німеччині, континентальне право (Continental Law).

Повинна обвинувачення у первинній формі вносити прокуратура, а докази надавати під час процесу, як це робиться за загальним правом? Чи повний текст обвинувачення з усіма доказами прокуратури має підготувати окрема група, а вже потім передати їх прокурорам та захисту, як це передбачає континентальне право? Мають судді право втрутитися та вести процес, як у континентальному праві, чи захисники та обвинувачі визначають перебіг процесу та піддають перехресному допиту обвинувачених і свідків, як у загальному праві?

Хоч ці питання можуть видаватися незначними у порівнянні зі злочинами, про які йдеться, але вони показують, наскільки глибокою була недовіра між двома сторонами у Лондоні - недовіра, яка згодом переросла у параною "холодної війни".

Джексон, який мав стати головним у групі прокурорів під час Нюрнберзького процесу, а також його радянський колега генерал Іона Нікітченко, який мав виконувати обов’язки судді під час самого процесу, часто вплутувалися в правові непорозуміння, що виливалися у суперечки. Обидві сторони закидали одна одній лихі наміри.

Однак, як каже Лаурі Малксоо, "там, де є воля, шлях знайдеться". "Можна назвати хоча б те досягненням, що дві правові традиції змогли порозумітися, у справі, у якій розбіжності в думках були настільки очевидними", - зауважує естонський професор.

Уявлення про ідеал та реальність

Наприкінці переговорів щодо Лондонського статуту було досягнуто згоди щодо чотирьох пунктів обвинувачення проти 22 злочинців-нацистів: злочини проти миру, спільний план чи змова, воєнні злочини та злочини проти людяності. На перший погляд здавалося, що вони покривають усі аспекти, але Джексону бракувало двох ключових пунктів, які він охоче волів би прописати для майбутнього. Він хотів, щоб війну саму по собі визнали універсальним злочином і щоб принципи, які визначаться під час процесу у Нюрнберзі, пізніше стали обов’язковими для усіх сторін.

Та мріям Джексона не судилося стати реальністю: Нюрнберг залишився виключно військовим трибуналом, який утворили спеціально для того, щоб засудити нацистський режим. Тоді, як і сьогодні, міжнародне кримінальне право не є вільним від політики. Як принципи Лондонського статуту без змін лягли в основу Міжнародного суду ООН в Гаазі, так само туди перейшли і помилки.

"Одним з пунктів критики на адресу Міжнародного суду є те, що він, вірогідно, ніколи не займатиметься військовими злочинами, які скоїли США та Росія - через те положення, яке ці дві країни посідають в Раді Безпеки ООН та у світовому порядку", - зазначає Малксоо. "Тож проблемним лишається питання: чи це право поширюється на супердержави? З практичної точки зору, це не зовсім так", - додає він.

Людяність як правовий принцип

Попри складну політичну дійсність, важливість статуту 1945 року важко переоцінити. "Лондонський статут був великим культурним кроком вперед", - каже німецький історик Інґо Мюллер у коментарі DW. За його словами, легко забувається те, що Німеччина не завжди виказувала таку готовність сприйняти принципи, які містить статут.

"У Німеччині дійсно був спротив Нюрнберзькому процесу, особливо з боку юристів", - зазначає Мюллер. "Судова гілка влади у Німеччині не визнала засудження, а отже, коли колишні нацисти відбули своє ув’язнення, то навіть не мали записів про судимість. Тож, звісно, вони одержали усі свої військові пенсії - включно з доплатами", - розповідає історик.

Але Мюллер налаштований оптимістично. "Уроком Нюрнбергу було те, що міжнародне право може бути застосованим", - зазначає він. "Звісно, слабкою стороною Міжнародного суду ООН є той факт, що дійсно могутні держави - США, Китай - його не визнають. Проте, я гадаю, що він впливає на наше глобальне сумління", - підсумував Інґо Мюллер.