Частина 5 - Коронація Карла Великого – 25 грудня 800 року

У листопаді 799 року Карл (близько 742-814) вирушив до Рима. Папа Римський звернувся до короля франків та лангобардів з проханням допомогти йому подолати чвари з місцевою знаттю. Після відновлення порядку в Римі Карл та Папа Римський Лев Третій (близько 750-818) прийшли в базиліку святого Петра на різдвяне богослужіння. Саме під час цього богослужіння мешканці Рима та єпископат стали свідками легендарної сцени, яка згодом увійшла в історію.

Неочікувана коронація?

Карл, як стверджує його придворний літописець Ейнгард (близько 780-840), стояв навколішках у благочинній позі перед вівтарем, коли Папа Римський Лев Третій підійшов до нього позаду і несподівано поклав на його голову імператорську корону. Карл нібито був дуже здивований цим. У будь-якому разі в цьому нас намагається переконати Ейнгард. Але, швидше за все, Карл все ж таки сподівався отримати імператорську корону, тим більше що тоді Папа Римський не міг обійтися без допомоги з боку світської влади. Таку допомогу в той час у Європі міг надати лише король франків та лангобардів.

Відразу ж після покладання імператорської корони на голову франкського короля Папа під оплески присутніх у храмі римлян та «варварів» здійснив ритуал обмивання ніг. Від співів церковного хору буквально завмирало серце. Так король франків та лангобардів став римським імператором. Його влада поширювалась на значну частину Європи. До складу його держави увійшли, по суті, теперішні території країн, які через 1150 років утворили ядро Європейського економічного співтовариства – Франції, Нідерландів, Бельгії, Люксембурга, Німеччини та Італії.

Основи культурного розквіту імперії франків

Отримавши імператорську корону, Карл зайнявся розбудовою держави франків. На території імперії він ввів в обіг єдину грошову одиницю, уніфікував міри ваги. Крім того, за розпорядженням Карла, був розроблений новий тип письма «каролінгський мінускул».

В Аахені, де була резиденція Карла, імператор розгорнув великомасштабне будівництво, що підтверджує, судячи із залишків будівель, що збереглися, його намір перетворити місто на «другий» Рим. Карл був не лише великим полководцем, який сприяв християнізації та модернізації Європи, а й покровителем наук. Він запросив на службу найбільш видатних увчених свого часу й доручив їм зібрати стародавні рукописи. Це і стало підвалинами культурного розквіту імперії франків.

Ця «культурна революція» тісно пов’язана з ім’ям британського книжника Алкуіна (близько 735 - 804), з яким Карл познайомився 781 року в Пармі по дорозі в Рим. У придворній школі в Аахені, яку очолив Алкуін, він заснував бібліотеку, де зберігалися копії рукописів античних авторів. Архитектори каролінгського періоду також зверталися до античних прикладів. Аахенська базиліка мала нагадувати константинопольську церкву святих Сергія та Вакха, яка називається «малим Софійським собором». Інші будівлі влади в Аахені того часу були копіями архітектурних споруд Риму.

Античність, врятована в Середньовіччі

Так зване Каролінгське Відродження мало величезне значення, тому що саме в цей час імперія франків стала тим ланцюгом, який зв’язав античність і середньовічну Європу. Ідеї античних мислителів, елементи дохристиянської архітектури Рима та релігійні уявлення, які складалися як на Заході, так і у Візантії, чітко простежуються в середньовічній культурі.

Перекинувши міст з античності в Середньовіччя, Карл Великий поставив себе на один щабель з античними героями. Карл цілком свідомо рятував античний спадок, оскільки тоді панувала доктрина лінійного розвитку культури й політики. Згідно з цими уявленнями, одна культура завжди проростає з попередньої. Тому, на думку Карла, треба було докласти максимум зусиль, аби зберегти античну культуру.

Карл, як благочестивий християнин, дуже серйозно ставився до слів пророка Даниїла, який пророкував кінець світу в разі загибелі «четвертого царства». Під четвертим царством тоді розуміли Римську імперію. Отримавши імператорські регалії, Карл був переконаний, що цим він сприяв збереженню Римської імперії та запобіганню кінця світу.

У контексті таких політичних уявлень цілком логічним видавався намір зберегти й частково перейняти стародавню римську культуру. Це стосувалося, як архітектури, так і права, літератури або науки. Так були збережені античні знання. Все, що сучасному світу відомо про античність, збереглося завдяки тому, що культурну спадщину вдалось врятувати від знищення під час Каролінгського Відродження.

Автори: Маттіас фон Гельфельд / Ольга Прокопишина
Редактор: Володимир Медяний