У Гамбурзі відновили як музей містечко емігрантів до Америки
9 липня 2007 р.
Упродовж кількох років напруженої роботи і завдяки багатомільйонним інвестиціям, зокрема з приватних пожертв, на Федделі вдалося відновити містечко емігрантів, яке існувало тут на початку 20 століття. Назва БаллінШтадт походить від імені Альберта Балліна, генерального директора судноплавної компанії „Hapag”. Сама за його ініціативою з 1901 по 1907 рік були споруджені на Федделі великі зали, в яких стояли ряди ліжок, де могли розміщатися емігранти, які кораблями „Hapag” вирушали назавжди до Америки.
З 1850 по 1934 рік через Гамбург до Північної Америки емігрували близько п’яти мільйонів людей. Багато з них, перш ніж вирушити в далекі мандри, принаймні коротко жив у БаллінШтадті.
“Це було місто в місті. В ньому могли розміститися одночасно 5 тисяч людей. Воно своєрідний містечковий характер”...
... історик Урзула Вьост, яка працювала над розробкою концепції музею, розповідає, що в БаллінШтадті були своя церква й синагога, а ще загалом 30 павільйонів для проживання емігрантів. Серед них переважали німці, поляки, литовці, латвійці, росіяни й українці, було також дуже багато євреїв-вихідців із цих країн. Шукати кращої долі за океаном людей змушували голод, перенаселення, антисемітські погроми.
Загалом 60 відсотків емігрантів до Америки, які виїжджали через Гамбург, походили зі Східної Європи, веде далі дослідник міграції Йохен Ольтмер:
“Починаючи з 70-их років 19 століття активно розширилася мережа агенцій, які заохочували до міграції, в регіонах на схід від Ельби. Коли еміграція з Німеччини потроху слабшала, судноплавні компанії, які на цьому непогано заробляли, вирішили потроху освоювати для еміграції регіони на південь від німецьких”.
У частково відновленому БаллінШтадті відвідувачі мають змогу зануритися в тогочасні реалії. Всередині виставкових залів, які розмітилися в скопійованих павільйонах, можна побачити, як виглядав побут емігрантів на Федделі, але й те, якою непростою була багатоденна подорож до Америки для простих людей у третьому класі. Скрізь стоять старі валізи, висять списки пасажирів, скопійовані з оригіналів. З іншого боку, в музейному комплексі можна побачити й те, що чекало на емігрантів по той бік океану. Приміром, є відтворений з оригіналу інтер’єр митниці на Елліс Айленд в Нью-Йорку, куди спершу потрапляли переважно всі емігранти з Європи. Однак дізнатися можна й про долі окремих емігрантів, У музейних залах про них розповідають ляльки:
“Привіт, мене звати Гайнц, мені 10 років. Але тепер називають мене Геррі, це моє американське ім’я . Я народився в німецькому Ессені. Обоє моїх батьків працюють на заводі, де у великих печах виробляють сталь. Мій дядько вже три роки живе в Америці. Мій батько теж хоче виїхати туди й залишитися там назавжди. Він каже, що у нас робітників принижують й про них ніхто не піклується. Ми й справді емігруємо. Спочатку – тільки батько. Бо на всю родину спершу не вистачає грошей...”
Це одна з доль, яка цілком могла мати місце в часи масової еміграції до Америки. У музеї „БаллінШтадт” відвідувачів намагаються в різні способи зробити частиною історії, спонукати їх розмірковувати над питанням Чи вчинив би я так, як вони? Розповідає Урзула Вьост:
“Дуже багато історії ми презентуємо через автентичні матеріали. Крім того, ми сформулювали близько 100 сторінок простого для читання тексту. Тобто, відвідувач виставки, фактично прочитає цілу книгу про еміграцію. Загалом, ми намагаємося використати всі можливі шляхи для передачі інформації – великоформатні картини, аудіо-елементи, навіть комп’ютерні ігри для молодших відвідувачів”.
Музей „БаллінШтадт” хоче стати однією з візитівок Гамбурга. Щодо таких амбітних планів, то фахівці радять не поспішати. Крім того, деякі з критиків попереджають про те, що своєю експозицією музей де в чому прикрашає тему еміграції. Адже відтворити плач дітей, сморід і тісноту в переповнених корабельних каютах третього класу, не може навіть така добре продумана експозиція, як та, що відкрилася в Гамбурзі.