"Моє найбільше бажання - це робота"

Плита стоїть у підвалі. Майкл Вільямс йде по сходах крізь темний коридор, щоб дістатися до пустої кухні в притулку для біженців. "Тут я готую для себе. Частенько варю суп, до нього додаю маніок" - говорить 29-річний чоловік. Продукти він купує у місцевому "афро-шопі". Однак, тут є далеко не все: "Мені бракує багатьох інгредієнтів, деякі з них занадто дорогі, але якось викручуюсь."

Вільямс - один із приблизно 300 біженців, які проживають у місті Борнгайм неподалік Бонна. Він мешкає в муніципальному будинку з 20 іншими біженцями. Із листопада 2014-го року чоловік очікує розгляду своєї заяви на отримання притулку. "Я не знаю, чи зможу залишитися," - говорить Вільямс. Невизначеність триває. Він неодноразово говорить про те, наскільки йому важко залишатись некорисним: "Це непросто. Я хочу сам себе забезпечувати, але зараз я маю просто чекати."

Три ліжка і телевізор

Така ситуація зовсім не до вподоби голові соціального відділу міста Борнхайм Маркусу Шнапці. "Ніхто не заслуговує того, щоб так довго чекати на реалізацію свого основного права," - говорить він. Завдання чиновника - забезпечити біженців міста житлом та харчуванням. Він не впливає на процедуру надання притулку - про це піклується Федеральне відомство з питань міграції та біженців. Місцеві відомства не мають достатньо можливостей для оперативного вирішення проблем, нарікає Шнапка: "Ми чітко пояснюємо федеральному уряду, що потрібно терміново збільшити кількість осіб, які займаються питаннями біженців".

У коридорі гуртожитку на стінах пошкоджена штукатурка, в ніс кидається запах туалетів. "Тут не так вже і добре," - каже нігерієць. Але він не скаржиться: "У мене немає вибору. Я повинен прийняти те, що маю." Вільямс ділить свою кімнату з двома чоловіками з Гвінеї. Вже певний час в кімнаті стоїть великий ламповий телевізор - за інших обставин він би вже давно опинився на смітнику.

Більшість із 300 біженців, які шукають притулку, живуть у гуртожитках, як Вільямс, або приватних будинках. Не так давно відкрили також так звані житлові контейнери - місто називає їх "павільйон". У соціальному відділі пояснюють, що намагались розподілити біженців по всьому місту. Максимально в одну одиницю заселили 20 людей. "Таким чином ми уникаємо розселенням біженців у великі будинки. Це сприяє зменшенню напруги між ними і створює атмосферу гуртожитку," - говорить Шнапка.

"Я ніколи не планував їхати до Європи"

Раніше Майкл Вільямс і не міг подумати, що житиме в німецькому притулку. Син мусульманина і християнки, він виріс в Нігерії, відчувши на собі напруження між двома релігійними громадами в цій країні. Його мати рано померла. Коли не стало й батька, він подався геть, втративши житло й працю. За кілька років з'явилась надія, що усе піде на краще. У 2012 він віддав своє життя в руки контрабандистів, які мали доставити його до Лівії.

Шляхом через пустелю п'ять інших мігрантів загинули. Вільямс вижив, дістався Лівії і швидко знайшов роботу. Але громадянська війна загострилася там улітку 2014-го. Для людей, які, так само як Вільямс, прийшли з країн на південь від Сахари, життя в Лівії було нестерпним. Багато з них були задіяні у примусових роботах або ставали жертвами расистських нападів. "Я ніколи не планував їхати до Європи, - говорить він. - Але не міг залишитися в Лівії. Вони пограбували і побили мене, я боявся вийти на вулицю."

Як і багато інших, він зважився на подорож Середземним морем. Коли двигун переповненого човна зламався перед Італією, Вільямс боявся найгіршого. Ніхто не знав, що робити. Тільки за годину одному з пасажирів вдалося запустити двигун знову. Італійський гелікоптер зрештою помітив човен біженців, і вказав шлях на материк.

Робота замість жебрацтва

Вибору, чи залишатися в Італії чи ні, у Вільямса навіть не було. "Багато хто з жебракував," - говорить він. "Я хотів потрапити туди, де зможу працювати. Це моє найбільше бажання. Ось чому я приїхав до Німеччини." Але Борнгайм не пропонує більше, ніж мовний курс і волонтерську розважальну програму, каже Шнапка: "Ми не можемо надати роботу біженцю, поки не буде визначено його легальний статус - такий закон."

Маркус Шнапка не береться прогнозувати, чи отримає Вільямс притулок у Німеччині. Але ситуація не дуже добра: відповідно до даних Федерального відомства з питань міграції, торік тільки 300 із 4000 заяв нігерійців були задоволені. Вільямс каже, що він готовий прийняти відмову, але трохи згодом починає вагатися: "Я не можу повернутися до Нігерії. - говорить він на прощання. - Якщо вони відмовлять мені, це буде рівносильно смерті."