Меркель та Макрон: що стоїть між ними

Вони звертаються одне до одного "любий Еммануель" та "дорога Анґело" та підтримують близькі, дружні контакти. Канцлерка Анґела Меркель (Angela Merkel) та президент Франції Еммануель Макрон довіряють одне одному, хоча не приховують існування розбіжностей між ними. Вони обоє знають, що без спільної позиції між Німеччиною та Францією у Європі нічого не досягнеш. І Париж, і Берлін досі шукають компромісне рішення, передусім щодо основ європейської економічної та фінансової політики.

Реформа єврозони

Макрон хоче посилити стійкість єврозони на випадок можливих фінансових криз і задля цього закликає до "дорожньої карти", яка передбачає "покроковий" поступ. Новий федеральний уряд також оголосив своїм головним завданням "Прорив для Європи" і загалом висловив готовність збільшити внески у бюджет ЄС. Проте в широких колах німецького уряду досі панує скептицизм.

Аргументи опонентів такі: плани Макрона не відповідають інтересам Німеччини, оскільки німецькі платники податків будуть змушені взяти на себе ще й рахунки інших країн. Такий "трансферний союз" несумісний з німецькою Конституцією, суперечить волі виборців та волі багатьох північних країн єврозони.

Два особливо важливі для Макрона питання, які наражаються на опір в Німеччині:

Спільний бюджет єврозони

Зі спільним бюджетом країни єврозони могли б протидіяти економічним кризам та фінансувати інвестиції в майбутньому, вважає Макрон. Звідки саме повинні надходити гроші, досі неясно. Крім того, молодий президент Франції вже не раз пропонував запровадити посаду міністра фінансів єврозони.

"Ми відкидаємо ідею про європейського міністра фінансів", заявив після промови Макрона в Європарламенті 17 квітня Александер Добріндт (Alexander Dobrindt), голова парламентської земельної групи ХСС, що є партнером Анґели Меркель по коаліції. Перш ніж говорити про бюджет єврозони, необхідно спершу домовитися про спільний європейський бюджет на саміті ЄС в червні. Після виходу Великобританії з Євросоюзу відрахування країн-членів зростуть.

Спільна відповідальність за депозити

Створення банківського союзу ЄС стало реакцією на фінансову кризу 2014 року. Очікувалося, що він спиратиметься на три стовпи, проте поки функціонують тільки два з них: єдиний механізм банківського нагляду та єдиний механізм регулювання банкрутства. Макрон наполягає на запровадженні ще й спільної системи гарантування депозитів, щоб захистити гроші європейських вкладників. 

Але німці й тут сумніваються. Ще у березні новий міністр фінансів ФРН Олаф Шольц (Olaf Scholz) схвалив намір Макрона. Та вже в квітні натякнув, що запровадження страхування депозитів - справа не така вже й швидка. Спершу європейським банкам треба зменшити ризики та позбутися проблемних кредитів. Таку ж позицію обстоював і його попередник Вольфґанґ Шойбле (Wolfgang Schäuble).

Чи можливі компроміси?

В той час як Макрон користується великою підтримкою у Франції та фактично не потребує згоди опозиції на свої ініціативи, Меркель доводиться постійно враховувати різні думки у правлячій коаліції Німеччини. Перш за все існує опозиція у її власній партії, "Християнсько-демократичному союзі", а також у сестринській партії з Баварії "Християнсько-соціальний союз". Свою непримиренність вони пояснюють самою суттю пропозиції Макрона ("Не відповідає інтересам Німеччини"). До того ж вони не бажають посилювати опозицію, оскільки в таких партіях, як АдН (Альтернатива для Німеччини - Ред.) та Вільні демократи, ще більше не сприймають "трансферний союз".

Німці можуть вказати й на північні країни єврозони, як-от Нідерланди та Фінляндію, де плани Макрона не користуються підтримкою. Там виступають проти посилення європейського монетарного союзу і відмовляються брати на себе ще більшу фінансову відповідальність за південні країни, адвокатом яких, власне, і вважають Францію.

Меркель підкреслює, що реформа ЄС стане значно масштабнішим нововведенням, ніж реформа тільки єврозони. "До червня ми з Францією знайдемо спільне рішення", - оптимістично каже вона та заявляє про "потужний пакет пропозицій", з яким обидві держави спільно виступлять на саміті ЄС.

Як щодо решти аспектів німецько-французьких відносин?

Вони доволі близькі, але їх варто й далі поглиблювати. Знаковим моментом примирення колись "запеклих ворогів" став Єлисейський договір, що його 22 січня 1963 року уклали президент Франції Шарль де Голль та канцлер ФРН Конрад Аденауер (Konrad Adenauer). Вони домовилися про обов'язкові консультації між обома урядами та широкомасштабний молодіжний обмін, в якому відтоді взяли участь понад вісім мільйонів молодих німців та французів.

Через 55 років договір про дружбу варто переглянути та поглибити: Серед іншого планують налагодити тіснішу співпрацю у прикордонних регіонах та в галузі освіти, коротше кажучи, активізувати обмін між громадянами обох країн. До кінця року новий Єлисейський договір буде готовий.