Медикаменти проти переляку

„Істина, як завжди, - посередині, - каже німецький нейробіолог, професор Ганс-Кристіан Папе. - Однак з погляду еволюції, боягузи безперечно мають певні переваги”:

„Страх – істотний елемент стратегії виживання. Це природне відчуття нерідко рятує нас у небезпечних ситуаціях або допомагає взагалі уникнути їх.”

Торік Ганс-Кристіан Папе та його британський колега професор Раймонд Далан були відзначені найвищою в Німеччині за сумою винагороди науковою премією Макса Планка. Півтора мільйона євро науковці отримали за успіхи у вивченні процесів, що відбуваються в мозку людини, коли вона чогось лякається. Свої численні досліди нейробілоги щоправда здебільшого робили на мишах. Ганс-Кристіан Папе:

„Миша – це дуже добра модель для вивчення такої емоції, як страх. Якби ці гризуни не були такими лякливими, вони швидко опинялися б у спритних котячих лапах. Але засади дії цього захисного механізму мало чим відрізняються від людського.”

Наш мозок запам’ятовує всі без винятку моменти, коли нами раптом опановував жах. Для того, аби наступного разу розпізнати загрозу якомога раніше:

„Сенс полягає в тому, щоб по можливості відвернути небезпеку. Страх укорінений у нашій пам’яті з моменту народження. В одних людей глибше, в інших – не такою мірою. Залежить це від генетичної програми. Набутий з роками досвід звичайно вносить суттєві корективи.

З одного боку, ми переконуємося, що певні предмети, рухи, звуки, які з невідомих причин так лякали нас з дитинства, насправді нічим нам не загрожують. З другого, зокрема трагічні події вкарбовуються в мозкові в усіх подробицях.”

Передусім жертви катастроф зазнають психічних травм, що можуть назавжди позбавити їх нормального життя. „Такі люди впадають у паніку за найменшої ознаки повторення жахливої ситуації, - розповідає професор Ганс-Кристіан Папе. – Як, наприклад, один із моїх пацієнтів, котрий 1998-го пережив аварію поблизу містечка Ешеде, коли пасажирський потяг на швидкості 200 кілометрів на годину зійшов з рейок і врізався в міст. Тоді загинула 101 людина, 88 дістали важкі поранення”:

„Він сидів в одному з останніх вагонів і уважно дослухався до оголошення, що саме лунало з гучномовців. Буквально за секунду - потужний удар, скрегіт заліза, крики, кров... Досі цей чоловік не може контролювати себе. Щоразу він тремтить від страху, почувши де-небудь звук гучномовця, падіння важкого предмету чи просто грім. Ані медикаменти, ані сеанси психотерапії не змогли порушити в пам’яті місток між цими акустичними сигналами та переживаннями, що трапилися потім.”

Такий стійкий ланцюжок виник однак не в усіх, хто вцілів після найжахливішої в світі катастрофи швидкісних потягів. „З цього вкотре можна зробити висновок, - пояснює нейробілог Ганс-Кристіан Папе, - гени відіграють у формуванні емоцій страху дуже важливу роль”:

„Чимало психічних захворювань, нав’язливих маній тому й не піддається лікуванню. Принаймні наявними фармакологічними препаратами. Але ми переконані, в недалекому майбутньому будуть розроблені медикаменти, що наче гумка стиратимуть у мозку негативні ланцюжки, звільняючи місце для запам’ятовування нової корисної інформації.”

За матеріалами німецьких ЗМІ