Коментар: Цар Путін та його кафкіанське телешоу

В путінській Росії це тим часом вже стало доброю традицією: раз на рік президент протягом декількох годин відповідає у прямому телевізійному ефірі на запитання, які йому ставлять із залу, телефоном, через інтернет та СМС, а також за допомогою телемосту. На перший погляд, така форма комунікації з власним народом виглядає сучасною та демократичною. Однак, якщо придивитися, то стає зрозуміло, що це не громадяни розмовляють з призначеним ними ж вищим політичним представником, а правитель говорить зі своїми російським підданими.

Соціальний цар

Сценарій усього цього шоу жорстко визначений: спочатку президенту надається можливість дати власну оцінку соціально-економічної ситуації в країні. Суть виступу: прийшли непрості часи, але все під контролем. Потім слово надається колишньому російському міністру фінансів Олексію Кудріну, який ставив на ринкову економіку. Розумними, але водночас й обережними аргументами він вказує на недоліки російської економічної політики. Путін парирує критичні зауваження тим, що Кудрін, мовляв, закликає до надмірних скорочень в системі соцзабезпечення і занадто багато думає головою, а не серцем.

Те, що сам Путін ставиться до свого народу з відкритим серцем і співчуттям, протягом наступних годин показується знову і знову. Путін обіцяє підтримку всім: селянам, працівникам авіаційної промисловості, будівельникам космодрому, ветеранам, майбутнім пенсіонерам, хворим, туристам у Криму та багатьом іншим. Те, що політики занадто багато обіцяють своїм виборцям, в західних країнах також є стандартною практикою.

Тим не менш, у цьому спілкуванні між правителями і тими, ким правлять в Росії, простежується особливість російської політичної системи: розмову веде не впевнений у собі виборець, який вимагає пояснень від обраного ним представника. Це, радше, російський підданий, який, немов прохач, намагається добитися допомоги від турботливого царя. А Путін у своїй патерналістській манері обіцяє, що все буде добре.

Інших можливостей у жителів Росії майже немає: такі демократичні інститути, як партії, вибори, парламент, а також уся правова система в Росії - усього лише імітація. Вони позбавлені можливості виконувати свою основну демократичну функцію - відображати інтереси громадян у політиці - та перетворені у виконавчі органи. У результаті президент постає у ролі національного лідера з всемогутнім бюрократичним апаратом. Таким чином "Пряма лінія з Володимиром Путіним" є не що інше, як кафкіанська імітація неіснуючих демократичних можливостей жителів Росії впливати на політику.

Віра в чесність Путіна похитнулась

Україна та відносини із Заходом також раз у раз спливали в ході прямої лінії. Не дивно, що Путін, по суті, виправдовував зовнішню політику, яку він проводить. Слухаючи його уважно, можна було дійти висновку, що щодо України та Заходу він має наміру пом'якшити тон: так, Путін заперечує, що Росія розглядає Захід як ворога. Навпаки, за його словами, Кремль зацікавлений винятково у політичному розв'язанні конфлікту на Донбасі.

Однак віра в чесність і порядність президента Путіна в Україні та на Заході сильно похитнулася. Зрештою, Путін теж колись говорив про повагу до суверенітету України і неприєднання Криму. Те, що він, незважаючи на численні свідчення, фотографії та відео заперечував присутність російських солдатів в Україні, також не додає віри в його чесність. На Заході російського президента оцінюють тепер лише по його справах. Те саме повинні зробити і росіяни на тлі нових соціальних обіцянок свого президента.