"Православні чекісти" йдуть з російської політики?
Чи стане керівник компанії "Российские железные дороги" ("РЖД") Володимир Якунін сенатором від Калінінградської області? Якщо так, то чи може це бути початком нового, політичного етапу кар’єри одного з найбільш наближених до Володимира Путіна функціонерів? Чи все ж мова йде про фактичну відправку на пенсію? Адже Рада Федерації - це, в рамках нинішньої системи, найчастіше - місце передпенсійного заслання. Особисто мені здається, що поки найпростіше пояснення - найправильніше: одна з найпомітніших фігур путінської епохи залишає авансцену.
Лояльність більше не гарантія безкарності
Про причини можна тільки здогадуватися. Швидше за все, їх декілька. Скандали, пов'язані зі звинуваченнями голови "РЖД" в корупції, сьогодні сприймаються у Кремлі набагато болісніше, ніж ще кілька років тому. На тлі санкцій і протистояння із Заходом колишній принцип управління "безкарність в обмін на лояльність" все частіше діє вибірково.
Нагадаю, що з оголошенням про відставку Якуніна збіглася публікація даних Рахункової палати. Аудитори стверджують, що державні компанії неефективно витратили 600 мільярдів рублів. З них 190 мільярдів припадає на "РЖД". В умовах, коли грошей у бюджеті все менше, така "неефективність" (яка також викликає підозри в наявності корупційних схем) викликає у президентській адміністрації роздратування. Недарма новим головним залізничником, за чутками, може стати Герман Греф (президент "Сбербанка России". - Ред.) - один із небагатьох по-справжньому ефективних менеджерів вищої ланки в Росії.
Нарешті, відставка Володимира Якуніна, який потрапив торік до санкційних списків США та Австралії, може сприяти зниженню ділових ризиків для компанії. Таке міркування теж могло бути присутнім у розрахунках Кремля.
Найбільш радянське покоління
Відставка глави "РЖД" цікава ще й ось чим. Народжений у 1948 році Якунін, власне, є представником того ж покоління, що і президент Путін, який народився чотирма роками пізніше, в 1952-му. Якщо подивитися на біографії російського дипломатичного корпусу, то більшість нинішніх послів також народилися наприкінці 1940-вих і в першій половині 1950-тих років. Аналогічна картина спостерігається в багатьох сферах політики та економіки: покоління Путіна сьогодні знаходиться на ключових посадах.
Для себе я його визначаю як "найбільш радянське покоління". Воно виросло вже після Сталіна, вступило в доросле життя в конформістські часи Брежнєва, коли комуністичний режим перейшов у відносно "вегетаріанську" стадію порівняно з епохою ГУЛАГу. Для цих людей крах СРСР був одночасно особистою катастрофою, яка перервала кар'єрне зростання і знищила звичний світ. Вони, звичайно, не сумують за партзборами та продуктовим дефіцитом. Але значна частина представників цього покоління не розуміє і не приймає демократії, свободи думок, зате високо цінує ієрархічну організацію суспільства та ідейну одноманітність.
Феномен так званих "православних чекістів" є абсолютно закономірним. Ієрархічна структура церковного життя та ідеали державності органічно замінили для цих людей партійний контроль і "пролетарський інтернаціоналізм". Тим більше, вже в 1970-ті та 1980-ті роки багато представників КДБ вважали, що комуністична ідея є фактично мертвою і російський націоналізм може і повинен стати її органічною заміною.
Так от, "найбільш радянське покоління" поступово починає залишати політику та економіку. Тим більше, граничний вік перебування на держслужбі - 70 років. Питання найближчого майбутнього Росії: хто прийде їм на зміну? Покоління народжених у 1960-ті роки представлено у владі трохи гірше - незважаючи на такі помітні винятки, як Дмитро Медведєв (прем’єр-міністр Росії. - Ред.), Ігор Шувалов (перший заступник голови уряду РФ. - Ред.) і В'ячеслав Володін (перший заступник голови адміністрації президента РФ. - Ред.). Багато з тих, кому в момент розвалу Радянського Союзу було 20-30 років, не стали пов'язувати себе з держслужбою, віддавши перевагу приватному підприємництву або вільним професіям.
До влади йде покоління 1970-тих
Зате ті, хто народився в 1970-ті, на початку XXI століття, коли у країні почалося повернення держави до всіх сфер життя, встиг адаптуватися до нових реалій. Якщо нинішній політичний режим у Росії збережеться ще якийсь тривалий період часу (це можливий, хоча зовсім не єдиний варіант розвитку подій), то саме народжені у 1970-ті роки складуть основу державної бюрократії, спецслужб, менеджменту держкорпорацій середнього та й вищого рівня.
Це люди з іншим, ніж у покоління Путіна-Якуніна, життєвим досвідом. Прагматизм, що межує з цинізмом, і відсутність віри в демократичні інститути цій генерації держслужбовців теж притаманні. Але прагматизм, мабуть, переважує. Окрім того, у них немає туги за "єдиною державною ідеологією", що є настільки характерною для першого післявоєнного покоління.
Я не соціолог, але мені здається, що зміна поколінь у російському правлячому класі почалася. І Володимир Якунін, можливо, ще подякує долі, що залишив свою посаду зараз, а не пізніше, коли "найбільш радянське покоління" почнуть тіснити молодші.