Залізниця страйкує - то й що?
Будьмо відвертими: невже у нас немає інших проблем, окрім як обурюватися про якийсь там страйк залізничників, який, до речі, ще й цілком легальний і легітимний? Профспілка не бореться за загальний добробут, вона відстоює власні інтереси. Як би розлючено ми не фиркали. Мені видається навіть кумедним, що купці машиністів вдалося пробудити наш дух і дати усім нам можливість перевірити дещо захирілі уміння імпровізувати. У республіці, в якій все врегульовано педантичною бюрократією, такий-от невеличкий страйк вже видається мало не чимось анархічним. А це саме по собі вже має цінність як розвага в зарегульованому суспільстві.
Машиністам це можна!
Утім, усе по порядку. З огляду на дріб’язок цієї профспілки машиністів та збитків від страйку обсягом півмільярда євро (між іншим, хто це підраховує?), ми запитуємо себе: хіба так можна? А вони мають на це право? Так, мають! Забудьмо на хвилину про те, що йдеться про справедливі вимоги радше погано оплачуваної, хоч і з важливими функціями, невеличкої професійної групи. Не зважаймо також на те, чому профспілка GDL, до якої належать страйкарі, будь що не хоче переходити під крило більшої галузевої профспілки EVG. А в цьому й сенс робітничої боротьби: маленька GDL хоче сама вести переговори про тарифні угоди.
Поза цим принциповим перетягуванням канату незаперечною істиною залишається одне: право страйкувати є ознакою якості демократії. А ми ж вважаємо Німеччину демократією. От-тільки "страйк" звучить якось не по-німецьки. Радше по-грецьки чи по-італійськи. У цьому слові є щось таке, що не пасує до типових національних чеснот, якими славляться німці: порядок, робоча мораль, готовність до консенсусу.
Однак машиністи страйкують уже увосьме, починаючи від вересня минулого року. Попри те, що Deutsche Bahn вже пропонує збільшення зарплат на 4,7 відсотка та 1000 євро одноразової надбавки. Утім, йдеться вже не стільки про гроші, скільки про автономію карликової профспілки, яка заради інтересів кількох тисяч своїх членів бере в заручники цілу мобільну націю. Тим же, хто на тлі цих подій говорить про хаос на вокзальних платформах та транспортну катастрофу, можна сказати лише одне: усе гаразд! Якось уже впораємося!
Без паніки на краю платформи
Ще й як! Працедавці безкоштовно надають місця на парковках своїх підприємств. Сусіди знову спілкуються і домовляються разом їхати на роботу. Підприємства з прокату авто - у виграші, інтернет-портали, на яких домовляються про спільні поїздки, - теж, не кажучи вже про міжміські автобуси. А товари замість залізницею перевозять водним транспортом та вантажівками. Принаймні тимчасово. Залишкові незручності - затори на дорогах, запізнення та скасування деяких поїздок за спеціальними тарифами до тітки Кете чи дядька Віллі усім сімейством. Усе це можна пережити. А там, де підприємства втрачають гроші через простій товарних вагонів у депо, заробляє хтось інший.
Страйки в Німеччині ані загрожують промисловості й економіці, ані чинять замах на славнозвісні права - мої, твої та усіх інших в нашому мобільному суспільстві. Страйкам у нашому суспільстві необмеженої самореалізації не радіє ніхто. Утім, вони - не причина для істерики на краю платформи. У країні, в якій автомобілів вистачить на більше, ніж половину населення, страйк не означає паралізацію - ані приватну, ані економічну. Необхідно просто дивитися на це спокійно. Багато з того, що сьогодні належить до наших основних прав, свого часу доводилося виборювати за допомогою страйків. Тож і цю робітничу боротьбу ми переживемо без проблем.