Упродовж восьми років Європейський Союз демонстрував надзвичайну солідарність та довів, що разом можна добитися вражаючих досягнень. Санація збанкрутілої Греції - за всіх зроблених помилок та при всіх труднощах, яких зазнало грецьке населення - є успіхом для Європейського Союзу в цілому та країн Єврозони зокрема.
Коли у 2010 році стало очевидним, що через зависокий дефіцит, низьку продуктивність, занадто високі зарплати та перебільшене приватне споживання грецька держава от-от збанкрутує, Європа та Міжнародний валютний фонд (МВФ) ухвалили рішення допомогти грекам. Насправді вони не були зобов'язані це робити. Європейські угоди чітко виключають так званий "bailout", тобто порятунок від боргів. Тож було погоджено, що Греції нададуть позики за надзвичайно вигідними умовами, щоб держава могла і далі виконувати свої зобов'язання на кшталт виплати державних зарплат та пенсій.
Звісно, Єврозона вдалася до цього кроку не лише з солідарності, а й з власного інтересу, аби запобігти поширенню кризи на решту європейської валютної спільноти. Так, подбали й про те, щоб банки у Німеччині, Франції та Іспанії не збанкрутували та не пішли на дно разом з Грецією. Утім, країни Єврозони та МВФ могли б діяти й інакше, дослухавшись до численних "пророцтв Кассандри", які прогнозували, що врятувати Грецію ніколи не вдасться.
Жорстко, але без альтернатив
Без жорстких вимог фінансовий порятунок Греції був би неможливий. Державі довелося сильно скоротити свої завищені видатки. Населення відмовилося від доходу. Обсяги економіки скоротилися. Усі ці болісні кроки були неминучими, бо далі жити над міру, як раніше, не вийшло б. Оглядаючись назад, однак, варто зауважити, що обмеження можна було б зробити і більш прийнятними для населення.
Такі вимоги були необхідними, зокрема, щоб примусити державу та економіку втілити структурні реформи, які в Греції відкладали десятиліттями. Багато критиків, які невтомно стверджують, що країну довели до краху кредитори, помиляються. Без заходів програми порятунку Греція ніколи б не зіпнулася на ноги і доволі швидко перетворилася б на цілковиту руїну, вилетівши з Єврозони та повністю втративши будь-які джерела фінансування.
Лівий популіст, прем'єр Греції Алексіс Ципрас, який любить, коли його називають рятівником від "ярма трійки" (Єврокомісія, Європейський центробанк та МВФ, - Ред.), зрозумів це досить швидко. Кілька місяців він ще грав роль лівого бунтівника та виступав проти кредиторів разом зі своїм міністром фінансів і любителем поблазнювати Янісом Варуфакісом. У 2015 році він довів країну до межі неплатоспроможності. Проте, заглянувши у безодню, Ципрас робить поворот на 180 градусів і вдається до ще жорсткіших заходів економії, ніж будь-коли раніше. Він підвищив податки, але водночас згорнув реформи. В цілому він став на курс порятунку, запропонований Єврозоною, та подає це нині як власну перемогу. Загадкою лишається, чому греки на це ведуться.
Сумніви у витримці Греції
Як би там не було, ескапади Ципраса та Варуфакіса забезпечили країні майже три додаткові роки під "рятівною парасолькою" та економічний спад. Нині справи помалу знову йдуть вгору. Причина, однак, не в ідеях ліво- та право-радикального уряду в Афінах, а в продуманому рятівному курсі європейців. Починаючи з 21 серпня, країні доведеться знову самотужки зміцнювати позиції на фінансових ринках та намагатися отримувати позики під прийнятні відсотки. Це вдасться лише за умови, якщо кожен грецький уряд в майбутньому суворо дотримуватиметься залізної дисципліни в питаннях бюджету та покращуватиме конкурентоздатність Греції. Другий шанс, який нині отримує Греція, дався їй нелегко. Тож не можна його проґавити.
План порятунку є довгостроковим і сягає далекого майбутнього: фінансові та фіскальні цілі встановлені до 2032 року і навіть довше. Термін виплати останніх кредитів - аж 2060 рік. Міжнародний валютний фонд сумнівається, що Греція протримається так довго. Єврокомісія натомість висловлює доволі оптимістичні прогнози.
Вимушену солідарність з діями Європейського центрального банку демонструють і вкладники Єврозони. Політика нульових ставок ЄЦБ, яка забезпечує дешевими грішми південні країни Єврозони, фінансується, зокрема, за рахунок поступового знецінення фінансових статків на півночі. Тож її необхідно поступово згортати.
Солідарність європейців повинна і буде існувати й далі. Євросоюз також засвоїв урок грецької кризи. Нині вже наявний законодавчо закріплений та забезпечений відповідним капіталом Європейський фонд фінансової стабільності. Процеси упорядковані. І до наступної кризи всі краще підготовлені. ЄС функціонуватиме - попри похоронний дзвін, який охоче поширюють деякі зацікавлені сторони. Якщо популісти від Польщі до Італії почнуть задавати тон у ЄС, країнам на шталт Греції можна буде тільки побажати "на добраніч". Панове Сальвіні (Італія) та Штрахе (Австрія) з їхньою установкою "спершу моя країна" ще раз допомагати надокучливим грекам точно не будуть.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.