Черкаси стали першим містом в Україні, яке пішло на відкритий конфлікт із командою Володимира Зеленського. Підставою для цього стало рішення місцевої ради про послаблення карантинного режиму в місті. У відповідь на всі приписи і розпорядження з Києва депутати міськради дали зрозуміти, що президент і уряд їм - не указ.
У публічній заочній перепалці з президентом і главою МВС на бік міського голови Черкас Анатолія Бондаренка стали його колеги з інших міст - мери Львова, Івано-Франківська, Мукачева та Конотопа. В результаті цього демаршу стало зрозуміло, що команда Зеленського не здатна контролювати регіони.
Опір Черкас
Карантинний бунт у Черкасах спалахнув не через те, що там живуть люди без "царя в голові" і коронавірус їм не страшний. Ні. Просто антиепідеміологічні правила команди Зеленського виявилися непереконливими. А точніше - їх застосування і виконання. Свідком політики подвійних стандартів - коли депутати від партії влади, незважаючи на карантинну заборону, продовжують вести свій бізнес, а всі інші під загрозою штрафів змушені простоювати - стала вся країна. Принцип "своїм - усе, іншим - закон", зрозуміло, виявився нікому не до душі. Люди втомилися сидіти під замком, перебувати в невіданні та безгрошів'ї. Вмовляння центру: потерпіть ще трохи, вже не діють. Й очевидно: не було би Черкас, рішення про ослаблення карантину могла б ухвалити міськрада будь-якого іншого міста країни. Це було просто питання часу.
Але за іронією долі проти центральної влади в Черкасах виступив саме той мер, який у 2019 році підтримував Володимира Зеленського на президентських виборах. За кілька днів протистояння з Києвом про Анатолія Бондаренка дізналася вся країна. Соратник лідера "Батьківщини" Юлії Тимошенко, осідлавши політичну хвилю, почав грати роль народного героя. Взявши на озброєння фразу "Черкаси чинитимуть опір", що прозвучала з вуст героя фільму "Черкаси" - про команду корабля, який у 2014 році в Криму відмовився переходити під прапор Росії, Бондаренко намагався приміряти на себе адміральські погони. Але в умовах пандемії COVID-19 він ризикував не лише своїм здоров'ям, але і здоров'ям жителів багатотисячного міста.
Після кількох днів гострої перепалки обидві сторони конфлікту раптом вирішили далі не загострювати ситуацію. У Києві розуміють, що ескалація конфлікту може призвести до ланцюгової реакції у всій країні, коли міськради одна за іншою почнуть ухвалювати рішення щодо послаблення карантину. Центр в цій ситуації буде безсилим. Ігнорування вимог президента та уряду неминуче перетворить місцеве самоврядування на самоуправство. В умовах війни на сході країни це загрожує наслідками не лише для центру, а й для всієї України, яка, нагадаю, була й залишається унітарною державою.
Читайте також: Антикарантинний спротив. Чому українські мери протистоять центру
Партія мерів проти партії Зеленського
Восени 2020 року в Україні мають відбутися місцеві вибори. Де-юре кампанія ще не почалася, хоча де-факто вона вже давно ведеться. Тому і демарш мера Черкас пов'язують, зокрема, з майбутніми виборчими перегонами. Місцева еліта чудово розуміє: президентська партія "Слуга народу" після успіху на виборах до Верховної Ради претендує на широке представництво в органах місцевого самоврядування.
Мер Києва Віталій Кличко стверджує, що парламент планує обмежити участь у місцевих виборах невеликих партій, які очолюють лідери місцевого самоврядування. Іншими словами, великі партії, серед яких і "Слуга народу", спробують, мовляв, прогнути мерів під себе. Аби цьому запобігти, як каже Кличко, мери обговорюють можливість створення своєї власної політичної партії.
Необхідно сказати, що ідея створення такої партії витає в Україні давно. Свого часу попередник Віталія Кличка на посаді мера Києва - Олександр Омельченко намагався згуртувати навколо себе представників місцевих еліт у партії "Єдність". Широкої підтримки в країні, за винятком столиці, вона, однак, не отримала.
Згодом власні політичні проєкти були також у мерів Києва та Львова. УДАР Віталія Кличка й "Самопоміч" Андрія Садового були успішними на всеукраїнській арені. Але партія Кличка злилася з партією Порошенка, а Садовий після парламентських виборів 2019 року залишив посаду лідера партії "Самопоміч". На цьому історія за участю градоначальників у політичних проєктах завершилася.
Партія мерів, яку сьогодні анонсує мер Києва, може бути створена лише в тому випадку, якщо представники місцевої еліти усвідомлюють, що через чотири місяці вони всі можуть потрапити під політичний каток "Слуги народу". Деякі мери, звичайно ж, впевнені, що і самостійно можуть дати бій команді Володимира Зеленського. Інші сподіваються домовитися зі "слугами народу". Але партія, про яку говорить зараз Кличко, очевидно, має вирішити не тільки тимчасові проблеми міських голів. Її завдання - примусити центр рахуватися з регіонами і показати свою силу не тільки на місцевих, а й на всеукраїнських виборах.
Що чекає на регіони України?
Маючи сьогодні в руках практично всю центральну владу, команда Володимира Зеленського, водночас, насилу контролює регіони. Так, на місцях у "слуг" є свої представники, але де-факто в тому ж Харкові, Одесі, Львові чи Дніпрі влада належить місцевим елітам.
Саме вони контролюють місцевий бюджет і виступають від імені громади. Історія з Черкасами - чудова ілюстрація того, як міськрада, посилаючись на думку городян, може ухвалювати рішення, що суперечать постановам центральної влади.
Після демаршу міського голови Черкас, якого підтримали мери інших міст, найближчим часом можливе загострення відносин між Києвом і регіонами. За слабкого центру в місцевої влади виникає велика спокуса пограти політичними м'язами - особливо на тлі прогнозованої економічної кризи, що її спровокувала пандемія коронавірусу, і невдоволення людей діями центральної влади.
Але в цій ситуації важливо розуміти, що від відмови місцевої влади виконувати загальнодержавні рішення до можливого сепаратизму - один крок. А чим це може обернутися, ми вже бачили в 2014 році, коли Росія на півдні України намагалася реалізувати проєкт "Новоросія". Головне, щоб про це завжди пам'ятали - і в центрі, і на місцях.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.