Захист клімату: для „потім” не залишилося часу

На Конференції ООН щодо змін клімату, яка триває на індонезійському острові Балі, недарма лунають визначення, що їх зазвичай використовують для розв’язання найскладніших політичних конфліктів. „Захист миру та захист клімату схожі в одному: всі без винятку виступають „за”, однак війни на планеті не припиняються, а температура атмосфери дедалі підвищується, - пише німецька газета Die Zeit. – Але не виключено, що Балі – це справді останній шанс для відвернення кліматичного колапсу. Зрештою, усе залежить від того, чи захоче людство відмовитися від своїх сьогоднішніх звичок, і як швидко екологічно чисті технології візьмуть гору в цілому світі.”

Вольти, ампери та тонни СО2

„Кожен візьміть, будь ласка, два сонячних елементи та спробуйте виміряти силу струму й напругу...”

У десятикласників школи ім. Інґеборґ Древітц, що в німецькому містечку Ґладбек, технічний семінар. Викладач Петер Мартін допомагає учням з’єднати дротами невеличкі темно-сірі пластинки з глянцевою поверхнею. „Одна дає напругу 0,25 вольта,” - першим докладає Єнс Краузе:

„Зрозуміло, що один фотоелемент – це ніщо. Але шістьох таких пластинок уже вистачить для мого МР3-плеєра. Для телевізора чи кухонної плити знадобиться, певне, набагато більше. Тут уже потрібні сонячні батареї.”

Сьогодні ними вкрито понад 40 квадратних метрів даху школи. Адміністрація радіє з того, що значно зменшився рахунок за електроенергію, а учні пишаються тим, що вони допомагали планувати й навіть установлювати сонячні панелі. „Тому що нам ішлося не тільки про вольти та ампери, а й про десятки тонн заощаджених шкідливих викидів,” – каже Юлія Ґрадовськи:

„Коли я бачу по телевізору ці буревії, як наприклад, на Мальорці, то гадаю: нині ніхто не має права залишатися байдужим або, як завжди, відкладати все на потім. Бо потім ми вже нічого не зможемо вдіяти.”

„Кожен має почати з себе. Якщо ти сам нічого не робиш для клімату, то й не вимагай від інших!”, -

додає товаришка Юлії Штефані. „Такі заяви – бальзам для серця викладача”, - усміхається керівник „сонячного” семінару Петер Мартін:

„Сенс і мета таких занять і полягає в тому, аби саме молоді люди поважно поставилися до цієї проблеми. І, водночас, відкрили для себе нові професії. Я переконаний, що сонячна енергетика – це ринок майбутнього.”

Минулого літа шість школярів з Ґладбека побували в Замбії. Вісімдесят відсотків населення цієї африканської країни живе на один долар на день. Перебої з електропостачанням – звичайна справа, а сонця хоч відбавляй. Тому для школи, над якою взяли шефство німецькі партнери, встановлені сонячні батареї означатимуть передусім незалежність. „І знову-таки, - наголошує Петер Мартін, - для африканських підлітків це теж знайомство з технологіями, без яких людству незабаром не обійтися”:

„Ми, п’ятдесятилітні, навряд чи доживемо до того, коли з мінеральними енергоносіями – нафтою, газом - справді стане скрутно. Але в цього покоління попереду ще 60 років. За цей час багато чого зміниться. Мусить змінитися!”

Недешеве, зате невичерпне тепло Землі

„У нас у Баварії існують просто чудові умови для використання енергії термальних вод. Уздовж Альп простягся найбільший в Європі підземний резервуар. Температура води на глибині три з половиною кілометри сягає подекуди 150-ти градусів!”, -

пояснює керівник геотермального проекту в Унтергахінґу Кристіан Шенвізнер-Боцкурт. 2001-го рада громади розташованого неподалік від баварської столиці містечка одностайно вирішила: у нас під ногами захований скарб, і ми повинні цим скористатися. Тоді, щоправда, ніхто не уявляв, що лише планування триватиме три роки, а сума інвестицій перевищить 70 мільйонів євро. У вересні 2004-го з першої свердловини, з глибини 3 346 метрів, забила вода температурою в 122 градуси за Цельсієм. А, головне, як і прогнозували науковці, за одну секунду - цілих 150 літрів. Наступні роки пішли на бурові роботи, прокладання труб для нової тепломережі, встановлення теплообмінників тощо. Зате цієї зими майже всі громадські будівлі й дедалі більше приватних опалюватимуться теплом надр. Екологічно чистим теплом. Бургомістр Унтергахінґа Ервін Кнапек:

„Ми заощаджуємо від 30 до 40 тонн СО2 щороку. Коли всі потреби в електроенергії та теплі покривалися за рахунок традиційних енергоносіїв, на „сумлінні” Унтергахінґа було 60 тисяч тонн парникових викидів. Через це, власне, громада й наважилася на такий дорогий проект. Тепер у нашому розпорядженні невичерпне джерело енергії, тому що вода, яка пробігла трубами, повертається назад, її знову закачують під землю. А незабаром у нас запрацює й перша в Німеччині геотермальна електростанція нового типу. У світі поки що існує лише кілька ТЕС, де застосовують таку найсучаснішу технологію.”

Люцерна та конюшина – як століття тому

„Ліворуч – наш фітотрон, лабораторія, де ми вивчаємо вплив кліматичних умов на розвиток рослин. Там можна одночасно варіювати кілька параметрів. Наприклад, інтенсивність світла та температуру. Одним із наслідків потепління безперечно стане посилення впливу сонячного випромінювання. Однак сьогодні нас передусім цікавить, як сільськогосподарські культури реагуватимуть на підвищену концентрацію двоокису вуглецю в повітрі,” –

розповідає ботанік Карл-Отто Венкель, професор Аграрно-ландшафтного центру ім. Лейбніца в місті Мюнхеберґ. Перші ж досліди дещо здивували науковців. Виявилося, перенасичене СО2 повітря не завдає житу та пшениці, наприклад, помітної шкоди. Навпаки, вони починають швидше рости:

„Зате виникає інша небезпека, а саме: з такого борошна погано випікати хліб. Іноді навіть узагалі неможливо, бо в зернах зменшується вміст протеїну та погіршується якість амілази – ензиму, що відповідає за розщеплення крохмалю. Чому виникає така реакція, ми поки що не знаємо. І це нас дуже непокоїть, бо невідомо, чи слід боротися з цим явищем за допомогою селекції, чи треба вести пошуки в якомусь зовсім іншому напрямкові.”

Для того, щоб на столах і за п’ятдесят років не бракувало булочок, піци та пирогів, Карл-Отто Венкель багато годин щодня просиджує за комп’ютером:

„Через те, що зміни температури, вмісту СО2 та кількості опадів у природі відбуватимуться не так, як під час лабораторних дослідів, важливо прорахувати якомога більше різних сценаріїв. Звичайно, прогноз завжди залишатиметься прогнозом, але в деяких висновках я і мої колеги майже впевнені. Якщо людству вдасться загальмувати потепління, то пристосувати до нових умов сільське господарство, зокрема в Центральній Європі, буде цілком можливо. Селекціонерам доведеться чимало попрацювати, аби вивести стійкіші до спеки рослини, хімікам - аби розробити спеціальні добрива, агрономи повинні будуть запровадити іншу послідовність чергування культур на полях. Імовірно, що європейці, як і століття тому, знову засіватимуть багато люцерни та медової конюшини, глибоке коріння яких ліпше утримуватиме воду в ґрунті... Але якщо до кінця століття середня температура атмосфери підвищиться на чотири-п’ять градусів, то ані ми, ані рослинний світ не встигнемо підготуватися до майбутніх природних катаклізмів.”

За матеріалами кореспондентів