Жертва потоку
15 лютого 2018 р.
7 лютого 2017 року у місті Бар Вінницької області оголосили про початок робіт з реконструкції місцевої компресорної станції, одного із ключових об’єктів газотранспортної системи України. Офіційна церемонія початку робіт відбулась з великою помпою. Серед учасників заходу - керівники "Нафтогазу України" та "Укртрансгазу" - Андрій Коболєв і Мирослав Химко, посол Німеччини в Україні Ернст Райхель (Ernst Reichel). Проект фінансується за допомогою німецького Deutsche Bank, генеральним підрядником обрано німецьку інженерну компанію Ferrostaal Industrieanlagen. Як зазначається в офіційному прес-релізі, реконструкція необхідна для забезпечення "безперебійного транспортування природного газу до споживачів у країнах Європи".
Однак тут є одне "але": проект, розпочатий із підписання кредитної угоди ще в 2012 році, сьогодні може виявитися марним. Рівно за тиждень до цього компанія Nord Stream 2 отримала дозвіл німецького міста Штральзунд на будівницвто та експлуатацію газопроводу "Північний потік-2", таким чином ще на крок наблизившись до реалізації цього проекту. Якщо це станеться, це матиме "руйнівні наслідки" - саме так Андрій Коболєв охарактеризував перспективи старту "Північного потоку-2" для української економіки під час церемонії оголошення початку робіт у Барі.
Втрачені мільярди
У розмові із кореспондентом DW Коболєв оцінив потенційні втрати для української економіки у суму близько трьох мільярдів доларів щорічно. Саме такими, за його словами є щорічні доходи від транзиту газу від російського "Газпрому" до європейських споживачів.
Але один лише "Північний потік-2" не зможе повністю позбавити "Газпром" необхідності прокачувати газ через Україну. Згідно з даними "Укртрансгазу", торік російська компанія транспортувала у Європу через українську ГТС 93,5 мільярда кубометрів блакитного палива. Загальний транзит російського газу, за словами заступника голови правління "Газпрому" Олександра Медвєдєва, досягав 194,4 мільярда кубометрів. Оскільки транзитний потенціал "Північного потоку-2" складає 55 мільярдів кубометрів на рік, навіть якщо російська компанія повністю завантажить новий газогін, через Україну їй доведеться прокачувати щонайменше 38,5 мільярда кубометрів щороку. Щоправда, за умови, якщо рівень транзиту газу в Європі залишиться на тому ж рівні, який у "Газпромі" називають "історичним рекордом".
Складні підрахунки
Але такі прості арифметичні розрахунки навряд чи відповідатимуть реальності, зазначає Сімон Шульте (Simon Schulte), старший науковий дослідник аналітичного центру ewi ER&S у Кельні. З одного боку, за словами експерта, розбудова "Газпромом" інших газогонів на кшталт "Турецького потоку" може призвести до навіть більш відчутного зменшення транзиту через Україну. З іншого боку, російська компанія, все одно, потребуватиме збереження української ГТС, якщо вона матиме бажання збільшувати свою присутність на європейському ринку, каже Шульте. Це, на його думку, дає шанс на те, що втрати для української сторони будуть меншими, ніж дехто прогнозує.
Експерт німецького Фонду науки та політики Роланд Ґьотц (Roland Götz) очікує, що після закінчення угоди про транзит газу між "Нафтогазом" та "Газпромом" наприкінці 2019 року та закінченням робіт з будівництва "Північного потоку-2", які заплановані на цей самий час, російська компанія почне перекачувати через новий газогін щонайменше половину того обсягу, який вона транспортує через українську ГТС. У подальшому ж, за оцінками Ґьотца, через Україну проходитиме близько 30 мільярдів кубометрів газу щороку як "резервний обсяг", що складатиме близько третини від нинішніх показників.
На межі виживання
Про те, що "Газпром" і надалі планує зберегти транзит через Україну, говорив під час Петербурзького економічного форуму влітку 2016 року голова російської компанії Олексій Міллер. Щоправда, за його словами, скорочення обсягів транзиту очікується до 10-15 мільярдів кубометрів на рік.
Керівник київського Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар впевнений, що за таких умов ГТС, потенціал якої складає більше 140 мільярдів кубометрів на рік, буде нерентабельною, що призведе до додаткових втрат не лише через втрату транзитної виручки, але й через необхідність виводити з експлуатації зайві потужності та звільнення робітників. Експерт виходить з того, що сумарні втрати для української економіки можуть скласти від двох мільярдів доларів щороку. "Це близько двох, двох з половиною відсотків від ВВП - не смертельна втрата, але дуже відчутна", - пояснює Гончар.
Безперешкодний потік
Для повної реалізації "Північного потоку-2" є далеко не всі дозвільні папери. Так, у першому кварталі 2018 року Nord Stream 2 планує отримати дозвіл Федерального відомства з морського судноплавства і гідрографії на прокладку ділянки газогону в німецькій економічній зоні. До того ж, 8 листопада минулого року Єврокомісія внесла пропозицію щодо зміни Газової директиви, які дозволять запустити "Північний потік-2", лише якщо він відповідатиме вимогам Третього енергопакета.
Однак, за словами Ґьотца, проти змін до директиви виступає низка країн, серед яких Німеччина, Австрія та Нідерланди, в той час як Польща, країни Балтії та деякі інші країни наполягають на них. Експерт додає, що кількості останніх недостатньо для ухвалення рішення так званою "кваліфікованою більшістю". В німецькому уряді вважають "Північний потік-2" цілковито економічним проектом, тому Гончар упевнений, що Берлін не заважатиме Nord Stream 2 отримати всі необхідні для подальшого будівництва дозволи.
Німецький посол в Україні Ернст Райхель під час урочистостей у Барі так пояснив DW позицію Німеччини з цього питання: "Тепер ми матимемо конкуренцію операторів газотранспортних систем. Ми докладаємо зусиль, аби ця конкуренція відбувалася чесно, і українська газостранспортна система залишалася б конкурентоспроможною". Щоправда, Коболєв на прохання кореспондента оцінити слова посла щодо чисто комерційної природи будівництва "Північного потоку-2" відповів коротко: "Я ніколи не чув про жоден великий газопровід, який би був просто комерційним проектом".