«В Україні студенти мають відвідувати вдвічі-втричі більше пар, ніж у Німеччині»

- Пане Бредіс, наскільки успішно в Україні проходить Болонський процес?

«З формальної точки зору є чималий поступ у виконанні болонських критеріїв. Усі необхідні структурні зміни формально запроваджуються. Але серед виконавців на місцях панує повна розгубленість. Як здійснюється нарахування балів, як мають доповнювати одна одну програми Bachelor і Master, як потрібно за новими вимогами складати навчальні плани? На мою думку, з боку міністерства освіти дещо бракує роз’яснень».

- Де необхідність реформ відчувається найбільш гостро?

«Найбільше потребує реформування сфера післядипломної освіти. Головні недоліки спостерігаються щодо отримання наукового ступеня. У майбутньому у цьому напрямку Болонського процесу доведеться докласти найбільших зусиль, аби привести післядипломну освіту у відповідність до європейських вимог».

- Чи стала українська система вищої освіти сумісною із системами інших країн?

«Так, сумісність вже є. Але розбіжності залишаються і це не лише українська проблема. У Німеччині також постійно з’являються нові навчальні курси дуже вузького профілю - часто незрозуміло, що пристосовано до міжнародних вимог, а що ні».

- Які найбільші відмінності залишаються у вищій освіті в Україні і Німеччині?

«У Києво-Могилянській Академії, де я викладаю, ми пропонуємо магістерську програму «Німецькі і Європейські студії», за яким випускники отримують два дипломи – український і німецький. У нас виникають чималі труднощі щодо того, щоб зарахувати в німецькому університеті українські навчальні курси, а в Україні – німецькі. Якщо подивитися, приміром, на навчальне навантаження, то виникає проблема: навчання в українському університеті має багато рис шкільної освіти. В Україні студенти мають відвідувати вдвічі-втричі більше пар, ніж у Німеччині».

- Що в цьому поганого?

«Як наслідок, студентам в Україні не залишається часу на самостійну дослідницьку роботу, їм навіть нема коли замислитись над темами, які вони хотіли би досліджувати. Бракує часу, аби поглиблювати знання з деяких дисциплін. Натомість студентам доводиться «тупо» відпрацьовувати курси «для галочки». В Україні, приміром, досі залишаються обов’язкові предмети, яких у Німеччині вже давно немає. Ну, приміром, фізкультура».

- В Україні на сьогодні налічується 920 вищих навчальних закладів. Це майже втричі більше, ніж у Німеччині. Чи можна говорити про якісну освіту, коли університети виростають немов гриби після дощу?

«Просто дивовижно, скільки з’являється нових вищих шкіл в Україні. Відкриваються все нові і нові приватні навчальні заклади. Це пояснюється дуже високим, не завжди виправданим попитом на вищу освіту. Проблема у тому, що у молоді немає вибору – чи йти до вузу чи не йти. Альтернативи практично немає. В Україні потрібно розвивати систему якісної професійної освіти. Це дозволить, зокрема, прибрати зайвий ажіотаж навколо вищої освіти. Адже для роботи у багатьох сферах професійна кваліфікація краща, ніж вища освіта. Професійну освіту потрібно розвивати окремо від вищої».