"Температура в кімнаті падала до нуля"

Довжелезний світлий коридор заставлений поличками зі взуттям і дитячими візочками. Одразу складається враження, що кожен метр у цих стінах - особливо цінний. Чим ближче підходиш до кухні - тим виразнішим стає кулінарне розмаїття: відчувається запах м’яса, тушкованих овочів і чогось пряного. У каструлях на плиті підскакує окріп, а на столі стоїть вже приготований величезний баняк плову. Полудень. Мешканці цього модуля в контейнерному містечку в Ірпені на Київщині готуються обідати.

Загалом тут проживає майже шістдесят людей. На всіх одна кухня, дві мийки та дві конфорки, тож готувати доводиться швидко й по черзі. Тутешніх мешканців об'єднує не лише спільний простір, а й спільне лихо: усі вони залишилися без дому.

Модульне містечко - її перший дім

Якби 24 лютого 2022 року Росія не напала на Україну, то крихітну Валерію з пологового одразу привезли б у світлу й простору квартиру в Ірпені, де мешкала її родина: мама, тато, брат, сестра і домашній улюбленець - хаскі на ім'я Спайк. Проте ще до народження Валерії від оселі Поштаренків майже нічого не залишилося. Навесні під час боїв за Київ будинок зазнав сильних руйнувань. Перший час сім'я жила у знайомих, а наприкінці серпня переїхала до модульного містечка.

Нині маленькій Валерії два місяці. Її обожнюють мешканці модуля, деякі з них навіть стали хрещеними батьками немовляти. "Тут можна знайти не лише друзів, а й родичів", - з оптимізмом каже старша сестра Валерії Людмила Поштаренко. Вісімнадцятирічна дівчина постійно допомагає мамі няньчити малечу. У чотири руки легше давати раду: поки одна бавить, друга гріє суміш для годування, поки одна годує, друга носить воду для купання. Та й побутові незручності, пов'язані із проживанням в модулі, стають менш помітними й виснажливими.

Читайте також: Як відновлюють зруйноване війною житло на Чернігівщині

Родині Поштаренків виділили дві кімнати: в одній мешкають батьки з маленькою Валерією, в іншій - Людмила із братом і собакою. Попри те, що місця небагато, Поштаренки вже призвичаїлися та обладнали простір під себе. Людмила розповідає, що на момент заїзду в кожній кімнаті стояли дві шафи, стільці та два ліжка. З усім іншим допомагали волонтери, зокрема привезли конструкції з поличками, ковдри та подушки, а для немовляти - візочки, ванночку та ще чимало дрібних, але необхідних для життя речей. "Ми їм дуже вдячні", - з трепетом у голосі говорить Людмила Поштаренко.

Життя площею в десять квадратних метрів

Модульне містечко в Ірпені розташоване на мальовничій території санаторію "Дубки". Повітря тут свіже й насичене ароматом хвойних дерев, є чимало простору для прогулянок, а в теплу пору року в цьому місці щедро буяє зелень. Живуть тут переважно ірпінці, домівки яких не підлягають відновленню або потребують капітального ремонту. Переселенців з інших регіонів - одиниці.

Модульні конструкції місто безкоштовно отримало від Польщі, а облаштуванням містечка займалися комунальні служби та благодійники. Загалом у містечку вісім модулів. Їх встановлювали по черзі: перші чотири почали заселяти у серпні, наступні чотири - у листопаді. Наразі тут мешкає понад пів тисячі осіб. Крім того, в останні два модулі продовжують селити людей, тож очікують ще понад сотню нових мешканців.

У компактних кімнатах модулів (їхня площа становить близько 10 квадратних метрів) розміщують від двох до чотирьох осіб, зазвичай родини. Та якщо сім'я велика, наприклад, як у Поштаренків, виділяють одразу дві сусідні кімнати. Також є окремий модуль, де мешкають переважно люди похилого віку.

Читайте також: Біженці з України в Німеччині: одні хочуть повернутись додому, інші - залишитися

На території містечка працює їдальня, де раз на день безкоштовно годують усіх мешканців. Крім того, у відкритому доступі є невеликий спортзал, дитяча ігрова кімната, місце для відпочинку, зона для прання та прасування, а також бібліотека. В останній працює Наталія Колісниченко, яка приїхала до Ірпеня з тимчасово окупованого Мелітополя. Жінка не захотіла співпрацювати з окупантами і разом з донькою виїхала на підконтрольну Україні територію. Шлях був довгим і непростим: довелося перетнути сім ворожих блокпостів. "Як тільки ми опинилися на підконтрольній території, радості не було меж. Почуття нас переповнювали", - згадує бібліотекарка.

Про минуле в Мелітополі Наталія Колісниченко говорить зі смутком. Там вона залишила все своє життя, чоловіка й улюблену роботу в бібліотеці, якій присвятила 27 років. Розповідає, що окупанти знищили всі книжки українською мовою.

В Ірпені Наталія Колісниченко багато працює з дітьми, яким прищеплює любов до української літератури. За кілька місяців їм вдалося підготувати та презентувати три вистави. Також у приміщенні бібліотеки кілька разів на тиждень проходять зустрічі з психологами - і для дітей, і для дорослих.

Читайте також: Фон дер Ляєн і Шольц задумали "План Маршалла XXI століття" для України

Випробування холодом

Модульне містечко в Ірпені повністю залежне від електроенергії, тож життя його мешканців відчутно змінилося з початком ракетних атак Росії на об'єкти енергетичної інфраструктури України. Без струму немає гарячої води, не працює плита на кухні, та й сам модуль охолоджується за лічені години. Бувало, що температура у приміщенні опускалася до дев'яти градусів, а одного разу - навіть до нуля, розповідає мешканка модульного містечка Євгенія Брик. "Нуль був, коли ми сиділи без світла три з половиною доби. Діти дуже мерзли, вони всі перехворіли. Так як це гуртожиток, то хворіють усі одночасно. Тому ми вже по третьому чи по четвертому колу хворіємо: у дітей і бронхіт, і грип, і ГРВІ", - схвильовано розповідає жінка.

Читайте також: Життя без світла спровокувало нові небезпеки для українців

За словами тутешніх мешканців, зараз ситуація дещо краща: зазвичай світло вимикають двічі на день - у середньому на 3-4 години. У першій половині дня модуль залишається знеструмленим, а вже під час вечірнього відключення вмикають генератори, які привезли в це містечко на початку зими. "Пристрої надають благодійні організації з-за кордону, також ми закуповуємо їх самі. Одного потужного генератора, щоб заживив це містечко, не вистачить однозначно. Зараз на території знаходяться три генератори: на двісті, сто і шістдесят кіловат, але потрібно ще", - пояснює заступник міського голови Ірпеня Андрій Кравчук.

Те, що потужностей бракує, підтверджують і самі мешканці модульного містечка. "Декілька днів генератор працював, сьогодні знову щось сталося. Ми вже не уточнювали, бо немає сил боротися, чесно. Я все розумію, так, економія. Але ж це наше майбутнє, тут 30 дітей. Хто буде піднімати Україну? Чиї діти зараз на передовій? Чиї чоловіки зараз на передовій?" - запитує Євгенія Брик, чоловік якої зараз також боронить рідну землю зі зброєю в руках.

У 2016 році в Ірпені родина Бриків придбала квартиру. Євгенія облаштовувала помешкання з трепетом і любов'ю, створюючи в ньому затишний і комфортний простір. Тепер жінка стоїть на руїнах своєї квартири і ледь стримує сльози: життя, яке будували роками, навесні 2022 року зруйнували російські снаряди. Із чотирьох влучань по будинку три припало на квартиру родини. Вигоріло все, залишилися хіба стіни і віконні рами на балконі. "Ми тоді замовили якісні вікна. Дуже старалися для цієї квартири, хотіли все найкраще", - згадує жінка.

Читайте також: Чи візьметься зірковий архітектор Норман Фостер за відбудову Харкова?

Євгенія чітко пам'ятає кожну деталь свого помешкання. "Я ось зараз стою й просто бачу, що й де в нас було. У дитячій була величезна шафа до стелі. Я навіть пам'ятаю її колір. І по поличках пам'ятаю, де і які речі лежали у моїх донечок. Згадую це все, й емоції мене просто розривають. Ми обов'язково зробимо ще краще, ніж було", - говорить, ніби звертаючись до стін, Євгенія.

Ремонтні роботи вже тривають. Родина Бриків разом із сусідами, чиї квартири зазнали руйнувань, розпочала відновлення власним коштом. Спільними зусиллями придбали генератор для будівельників, щоби ті могли працювати автономно. Першочергова мета - встановити дах. Нехай поки замість нього небо, проте армопояс вже залитий. І це вселяю віру в кожного мешканця цього будинку.

Найбільше Євгенія Брик мріє про перемогу України, повернення чоловіка з фронту й відновлення своєї квартири. Жінка уявляє, як знову з теплом і любов'ю буде облаштовувати простір. Як із десяти квадратних метрів у модулі життя знову розшириться до 55 квадратів рідного помешкання.

Поки ж над голими стінами зруйнованого будинку майорить український прапор. Його встановили сусіди Євгенії, які також втратили житло.