REACH: проблеми хімічної етики

„Промислове лобі до останнього боролося за пом’якшення закону, що нарешті захистить права споживачів”, - каже Андреас Аренс, співробітник гамбурзького Інституту екології та політики:

„Дві принципово нові, революційні ідеї покладено в основу REACH. Перша – ми матимемо можливість дістати принаймні частково інформацію про будь-яку хімічну речовину, що надходитиме на європейський ринок. Друга – збір даних щодо впливу хімікатів на здоров’я людей та на довкілля стане обов’язком, а, отже, й витратною статтею, не державних установ, а підприємств, що їх виробляють.”

За останні 70 років застосування хімікатів у ЄС збільшилося в чотириста разів. З одного мільйона тонн - до чотирьохсот. Майже в 90 відсотках випадків невідомо, з чого складаються „хімічні коктейлі” в лаках, фарбах, розчинниках та клеях, у шампунях та пральних порошках, у килимових покриттях та пластмасах, що з них виготовляють дитячі іграшки... Поліхлорвініли, фталати, броміди... Потрапляючи в організм – нехай і в мікроскопічних дозах - багато високоотруйних речовин залишається в ньому назавжди. Так, наприкінці минулого року науковці Гарвардського університету оприлюднили „чорний список” із 200-от поширених у цілому світі хімікатів, які, на думку дослідників, так само небезпечні для нервової системи дітей, як і ртуть або свинець. Сьогодні вже в кожної шостої дитини спостерігаються порушення в розвитку, стверджують гарвардські медики, й причина полягає в тому, що від народження дитячі організми постійно контактують із токсичними промисловими хімікатами. Еколог Андреас Аренс:

„Виробники хімічних речовин муситимуть визначитися, де можна буде застосовувати їхню продукцію. Не в технічному плані – з цим усе зрозуміло, а в сенсі безпеки людини та природи. REACH зобов’язує підприємства впродовж наступних 11-ти років ліцензувати в Гельсинкі, в спеціально створеній Європейській хімічній агенції, не тільки всі нові, а й близько 30 тисяч речовин, які наявні на ринку понад чверть століття. Перевірці не підлягатимуть лише хімікати, що їх виробляють, або завозять в ЄС у кількості до однієї тонни.”

Хімічна „прозорість”, яка повинна настати завдяки директиві Євросоюзу, власне, має одну мету: всі шкідливі речовини в товарах повсякденного вжитку, в будівельних матеріалах, у добривах тощо поступово мають бути замінені на екологічно безпечні. І не те, щоб „підступна” промисловість була проти. Все, як завжди, - питання грошей...

„Витрати на ліцензування певної речовини можуть становити шестизначну суму. Усе залежить від того, як довго тривають лабораторні аналізи й наскільки вони складні. Окрім ступеня токсичності, ми обов’язково маємо встановити всі основні фізичні параметри хімікату: за якої температури розпочинається кипіння чи досягається точка плавлення, як субстанція розчиняється у воді, за яких умов стає легкозаймистою чи вибухонебезпечною. До того ж, Європейська хімічна агенція в кожному конкретному випадкові може зажадати й додаткових перевірок. Зокрема, коли відомо, що речовина вступатиме в контакт з харчовими продуктами, або застосовуватиметься в медичній галузі,” -

пояснює Юта Паулюс, керівниця хімічної лабораторії LAUS у німецькому містечку Кірвайлер. Коли новий закон набере чинності, в цієї приватної фірми клієнтів напевне побільшає. Тільки великі хімічні концерни мають власні наукові лабораторії, решті підприємств доведеться давати замовлення на тестування своєї продукції. „Це може коштувати дуже дорого, - каже співробітник Європейського дослідного центру Томас Гартунґ. – Особливо, якщо речовину необхідно перевірити на канцерогенну дію”:

„Достовірні дані дає дослід над 400-ми пацюками, яким уводять субстанцію протягом двох років. Потім іще два роки тварин обстежують, аби з’ясувати, чи захворіли вони на рак. Загалом тест може тривати до п’ятьох років і обійтися в один мільйон євро.”

Перевірка хімікату на отруйність здійснюється набагато швидше. Для цього точно встановлену кількість субстанції підмішують у корм пацюкам. Обмін речовин цих тварин небагато в чому відрізняється від людського. Якщо не спостерігається жодних змін, хімікат уважається неотруйним. У протилежному випадкові, дозу в кормі починають збільшувати доти, доки від неї не вмирає кожен другий пацюк. У своїх розрахунках фахівці виходять з того, що місяць життя хвостатих піддослідних дорівнює двом з половиною рокам життя людини. „Однак хоч би як ретельно здійснювали в лабораторіях тести, цілковитої гарантії безпеки вони не дають, - каже Юта Паулюс. – За стандартної процедури, азбест, наприклад, не викликав би жодних підозр”:

„Його можна їсти грамами, без будь-якої шкоди для організму. Азбест перетворюється на токсичну отруту, якщо ним дихати. Відомо, що в деяких людей, які мешкали в будинках з азбестовою вогнетривкою ізоляцією, рак легенів розвивався лише за двадцять років. Запровадити такий термін для лабораторних перевірок, звичайно, нереально.”

І все ж таки експерти переконані, що завдяки новій хімічній політиці ЄС, кількість онкологічних захворювань серед населення поступово зменшуватиметься. REACH, однак, означає, що лабораторіям знадобляться додаткові приміщення – для десятків мільйонів мишоподібних та інших ссавців. Спілки охорони тварин уже попередили про численні акції протесту. В альтернативних методах тестування зацікавлена й промисловість, адже воно обіцяє бути дешевшим та, водночас, ефективнішим. За дорученням Брюсселя, в Європейському дослідному центрі інтенсивно працюють над удосконаленням процесу за допомогою клітинних культур. Мікробіолог Томас Гартунґ:

„Потрібно мати лінії клітин, які самі собою схильні до злоякісних перероджень. Такий матеріал є надзвичайно чутливим до впливу канцерогенних субстанцій. Під їхньою дією клітини починають ділитися мало не на очах.”

Усім вимогам дослідників начебто відповідають ембріональні стовбурові клітини мишей. Проте один недолік робить їх малопридатними для широкого застосування:

„Добре відомо, що в мишей та в пацюків рак виявляє себе не так, як у людини. Вражаються зовсім інші тканини. Це стосується й загальної реакції організму на шкідливі речовини. Ми дуже хотіли б зосередитися на експериментах з людськими стовбуровими клітинами. Для створення необхідних клітинних ліній знадобилося б незрівнянно менше ембріонального матеріалу, аніж для медичних дослідів. Але етичні проблеми поки що беруть гору. Деякі розгнівані політики кажуть: „Убивати ембріони? Заради хімічних аналізів?!.. Так ми зайдемо дуже далеко...” Із понад двох тисяч хімічних субстанцій, зареєстрованих після 1981-го року, лише 14 пройшли ґрунтовну перевірку на канцерогенну дію. Скільки людських життів коштувало це політичне потурання, ми не довідаємося ніколи...”

За матеріалами німецької преси