"Повернення "золота скіфів" - це про цінність, а не ціну"

У Скарбниці Національного музею історії України, розташованій на території національного заповідника "Києво-Печерська лавра", відкрилася довгоочікувана виставка - "Скарби Криму. Повернення". За повернення цих експонатів, відомих загалу як "скіфське золото", Україна боролася майже 10 років.

У 2013 році археологічні скарби Криму та Північного Причорномор'я уперше побували за межами України - їх вивезли у Німеччину, де пів року експонували в Рейнському земельному музеї Бонна. Звідти у лютому 2014 року виставку перевезли в Нідерланди - до Музею Алларда Пірсона в Амстердамі, де її й застала російська окупація півострова.

До виставки увійшли артефакти, які належали чотирьом кримським музеям, а також предмети з колекції Скарбниці. Останні повернулися до Києва ще у 2014 році, а за власність кримських музеїв почалася боротьба. Музеї півострова просили повернути експонати їм, тобто на окуповану Росією територію. Україна наполягала на тому, що зібрання музеїв є її державною власністю. Музей Алларда Пірсона заявив, що поверне експонати "законним власникам", проте не уточняв, куди - до анексованого Криму чи на територію материкової України.

У листопаді 2014 року представники кримських музеїв подали позов до Окружного суду Амстердама, вимагаючи повернення експонатів виставки у відповідні установи на півострові. Суди тривали дев'ять років, аж доки у червні 2023-го Верховний Суд Нідерландів відхилив останню - касаційну - скаргу кримських музеїв і залишив без змін рішення про передачу артефактів Україні.

У листопаді 2023 року експонати прибули до Києва. А з 5 липня їх постійно виставлятимуть у Скарбниці Національного музею історії України - аж до деокупації Криму. Про шлях кримських скарбів додому, а також про те, чому так важливо було повернути їх до України попри війну і як захистити ці експонати, DW поговорила з Юрієм Полідовичем, завідувачем відділу Скарбниці Національного музею історії України.

DW: Пане Полідовичу, після років судової тяганини в Україну повернули 565 експонатів. На виставці Скарбниця показуватиме їх усі?

Юрій Полідович: Це повноцінна виставка, вписана у наш простір - ми доклали всіх зусиль, аби не зовсім стандартні для нашого приміщення експонати виставити і максимально їх показати. Переважно всі повернуті артефакти будуть представлені. Не буде виставлена тільки незначна кількість предметів, яка потребує реставрації.

Більше, ніж золото скіфів

У попередніх інтерв'ю ви наголошували, що узагальнена назва цих експонатів - "скіфське золото" - не зовсім відповідає дійсності. Розкажіть, чому йдеться, по суті, не лише про золото і чому воно не зовсім скіфське?

Про те, звідки взялася назва "скіфське золото", треба питати саме у журналістів - вона з'явилася одразу, ще у 2014 році. Коли колекція у листопаді 2023 року нарешті повернулася до нас у музей, пішли навіть абсурдні повідомлення про те, що до Києва повернулися 2,5 тонни "скіфського золота". А насправді вона представляє експонати з найрізноманітніших матеріалів - золоті, бронзові, з коштовних і напівкоштовних каменів, зі скла, кераміки, дерева, каменю. Зокрема кам'яні стели та інші експонати з каменю й додали ось цей загальний тоннаж експонатів. Є й експонати із золота, і найбільшу частину з них становлять численні аплікації, пластинки-нашивки на одяг, на головні убори, особисті прикраси.

Водночас нам як музейникам, як археологам дуже цікаві предмети з дерева. Унікальність ситуації полягає в тому, що у могильниках 2000-річної давності - у курганах чи ґрунтових могильниках - ні на материковій Україні, ні в Криму практично не знаходять дерев'яні предмети, це величезна рідкість. А тут якраз є серія предметів, які вціліли. Вони цінніші за золото, адже цінність будь-якого археологічного предмета перш за все полягає у тому, що він розповідає про давні часи.

Чому не зовсім "скіфське" - тут складніше, адже значна частина експонатів походить з могильників, які пов'язані з Пізньоскіфською державою. Це не зовсім ті скіфи, які жили у V-IV столітті до н.е., це пізні скіфи, їхні далекі нащадки, які продовжували жити на території Нижнього Подніпров'я та у Криму і які вже змішалися з іншим населенням. Зокрема у Криму - з таврами, грецькими поселенцями, а також з сарматами, які приходили на півострів і також знаходили там свою нову батьківщину, змішуючись з місцевим населенням. Тобто це таке цікаве змішання населення, де є якась складова частина від кожного народу, зокрема і скіфів.

Це одна частина. Інша частина - це предмети, пов'язані з давньогрецькими містами й державами, як-от Боспорською державою, з Херсонесом. І ще кілька груп предметів, пов'язаних із завершальними частинами давнього періоду - це готи і кочовики-гуни, які прийшли в кінці IV століття н.е. Тобто експонати показують цілий спектр різних культур, народів, які проживали на території Криму від V століття до н.е. по VII століття н.е.

Перлини колекції: лаковані китайські скриньки, золото й мармурова плитка

Що із цього переліку артефактів вважається таким, що має більшу історичну цінність? Розкажіть, будь ласка, про перлини колекції.

Головна перлина, напевно, і предмет, який, як розповідають, став першопричиною для створення виставки - це залишки лакованих китайських скриньок, які були знайдені у похованнях в некрополі Усть-Альми, що датуються I століттям н.е. періоду змішаного скіфо-сарматського населення.

Залишки цих скриньок відомі далеко на Сході, у степах Монголії, знаходили їх і в Поволжі та в Криму. В одному з таких поховань під час розкопок вдалося їх виявити, а потім - знайти в Японії реставраторів, які взялися це все відновити. Дерево пережило час погано, але збереглися фрагменти лакового покриття із залишками візерунка. Японські майстри, зокрема Шосаї Кітамура, відтворили одну скриньку і реконструювали ще одну. Тобто ми маємо дві скриньки, яким близько двох тисяч років, і подібних більше ніде у світі немає.

Також ми маємо цінні знахідки з некрополя Джурга-Оба неподалік від Керчі. Цей могильник пов'язаний з готами чи іншими германськими народами, і в ньому якраз збереглися коштовні прикраси - дві золоті сережки, персні, парні золоті браслети. Прикраси датуються V століттям н.е. і виконані в техніці клуазонне (на фото). Вони надзвичайні у цьому, і я б якраз групу цих прикрас виділив серед інших експонатів.

І, напевно, одна із найпривабливіших речей, від якої не можна відвести очей, - це мармурова плитка із зображенням дівчини або кори, як її називали грецькою мовою. Скоріше за все, це одна з юних богинь. Ця плитка була частиною оздоблення храму, їх було багато і вони ніби формували хоровод з дівчат у незвичному танку, пов'язаному, можливо, з богом Аполлоном. Це одна з перлин виставки, надзвичайно гарна. 

А наймасивніші експонати - це надмогильні плити, як боспорські з сюжетними зображеннями, так і більш лаконічні херсонеські з символічними позначеннями про те, яка людина була похована під нею. І деякі історії, пов'язані з цими людьми, вдалося простежити за археологічними знахідками, дуже цікаво.

Є цікава й незвична прядка зі слонової кістки. Скоріш за все, вона походить з Єгипту, а знайдена була в Пантікапеї - на місці сучасної Керчі. Вона належала якійсь вельможній жінці. Власне, прядка  - це символ того, що жінка, яка має таку річ, - хороша господиня. Зрозуміло, що вельможні жінки не пряли пряжу, але була традиція виходити до гостей, тримаючи такі коштовні невеличкі прядки з частиною кужелі. Прядка, представлена на виставці, цікава тим, що на ній зображено жінку з дитиною на руках. Чи це Ісіда, єгипетська богиня, з малюком Гором, чи ще хтось - ми можемо лише здогадуватися. Але Ісіду з Гором часто розцінюють в історії релігії як прообраз Богородиці з немовлям. 

Поговорімо ще про аспект безпеки у контексті того, що ці предмети перебувають зараз в Україні. Яких зусиль довелося докласти до того, щоб розмістити цю колекцію в Києві?

Основна частина зусиль була пов'язана з фізичним поверненням колекції, з грошима на транспортування в Україну. Не знаю всіх нюансів, але під час перемовин про повернення колекції домовилися, що нідерландська сторона не вимагає відшкодування вартості перебування колекції у Музеї Алларда Пірсона в Амстердамі - йшлося про чималеньку суму, понад 100 тисяч євро. Але вони на той час не брали на себе компенсацію перевезення, як це було обумовлено договорами. Тому гроші на це виділили через міністерство культури та інформаційної політики України. Транспортування пройшло зі своїми складнощами - це був листопад, коли був заблокований кордон з Польщею. Тому перевозили не прямим шляхом, а через Австрію, Румунію і далі в Україну. Але логістично спрацювали дуже швидко, митниця йшла назустріч на кожному кроці.

Під час облаштування виставки була заминка в тому, що потрібно було знайти спонсора - потрібних грошей немає ні у музею, ні у міністерства. Назустріч пішов Благодійний фонд BGV, виділивши необхідні ресурси.

"Ми повернули часточку Криму в Україну"

Коли музей повідомив, що експонати врешті доїхали до України, ішлося про те, що заходи безпеки, пов'язані з війною, мають бути безпрецедентними. Ви можете розказати, як захищена зараз ця колекція від ризиків, які несе війна?

Ви ж розумієте, що під час війни передбачити всі ризики неможливо. Ми виконали всі необхідні й можливі процедурні заходи безпеки, щоб захистити експонати. Але вони не розголошуються. Наш музей має досвід роботи під час війни, а наша зібрана колекція є набагато ціннішою, ніж кримські експонати. Проте воєнні ризики є, від них нікуди не дінешся, тож віримо в ЗСУ, працюємо разом із ЗСУ.

Здавалося б, безпечніше було залишити колекцію в Амстердамі до закінчення війни. Чому було важливо привезти артефакти назад в Україну і виставляти?

Важливий той процес, який стоїть за поверненням цих предметів, - судовий марафон, який тривав роками і закінчився на користь України. Це перший такий судовий процес на міжнародному рівні, пов'язаний із протистоянням Росії, який виграла Україна. Формально це нібито був судовий процес з кримськими музеями, але ми всі дуже добре розуміємо, що за цим стояла Росія. І це було протистояння України і Росії. 

І було важливо не лише виграти суд, а й повернути експонати в Україну і показати, заради чого тривала ця битва. І йдеться не про золото, не про ціну, а про цінність - духовну й історичну. Це була битва за минуле, адже Росія чомусь вважає Крим своїм, для неї це один зі "скрєпів", за який вона тримається пазурями.

Показати справжній Крим, його історію - це було важливо. Повернувши експонати, ми тим самим повернули часточку Криму в Україну. Президент Зеленський, після того як було ухвалено остаточне судове рішення, сказав: "Ми завжди повертаємо своє. Спочатку повернемо "скіфське золото", а потім і Крим". Ці слова досить чітко визначають суть процесів, які відбуваються.

Те, що музей вирішив експонувати цю виставку до моменту деокупації Криму, а потім, щойно з'явиться можливість, повернути артефакти у кримські музеї - це продовження цієї лінії символізму?

Безумовно, так. Це свідчення, що ми нічого не ховаємо, нікуди не діваємо. Ось воно все є, перед вашими очима, перед усім світом. І всі експонати після деокупації одразу будуть перевезені і повернуті у кримські музеї, в які вони повернулися б ще 10 років тому, якби не окупація Криму.

Але є ще один момент, який звучатиме на виставці і на якому наголошує її кураторка Оксана Ліфантій, - те, що поряд з цими предметами і долею виставки має лунати питання долі археологічної спадщини Криму за роки окупації. Ідеться про проведення розкопок, які можна вважати незаконними, тому що вони проводилися поза юрисдикцією України. І про масове будівництво на території Криму, внаслідок чого постраждали деякі пам'ятки - як-от будівництво так званого "музею" на території "Херсонеса Таврійського", "реставрація" бахчисарайського Ханського палацу і багато іншого.

Також вона піднімає питання збереження музейних колекцій під час процесу деокупації Криму. Це питання має звучати вже зараз, тому що ми бачимо, що, відходячи, росіяни забирають з собою все. З музеїв вони вивозять колекції - так було в Херсоні. І, очевидно, ця доля може спіткати будь-який музей Мелітополя, Бердянська, Донецька, Луганська і, зокрема, й кримських музеїв.

Читайте також: Картини злочину: де шукати зниклі під час російської окупації музейні колекції