Конрад Аденауер: як жив батько нової Німеччини

15 вересня 1949 року першим канцлером ФРН було обрано Конрада Аденауера (Konrad Adenauer). У Бундестазі Аденауер отримав більшість лише в один голос - його власний. Новообраному канцлеру було на той час уже 73 роки, і тоді ніхто, певно, навіть не припускав, що він очолюватиме уряд ФРН понад 14 років і більше, ніж інші німецькі політики, вплине на становлення демократичної Німеччини.

Щоб переконати колег у тому, що саме його кандидатура на керівну посаду - незважаючи на вік - найкраща, Аденауер вигадав досить простий план, який успішно втілив у життя в своєму будинку в Рендорфі під Бонном, де він провів останні 30 років свого життя. Очоливши уряд, канцлер не став будувати собі резиденції, а продовжував жити у звичайному будинку, і навіть його побутові умови залишилися такими ж, як і до його підвищення.

Читайте також: 75 років німецькій конституції, або Як Бонн став столицею ФРН

Обербургомістр Кельна та переслідування нацистами

Конрад Герман Йозеф Аденауер народився 5 січня 1876 року в Кельні і був у родині третім із п'ятьох дітей. У 33 роки амбітний юрист вже був заступником обербургомістра Кельна Макса Валльрафа (Max Wallraf), який був дядьком його дружини. А в 1917 році, під час Першої світової війни, він обійняв його посаду і став наймолодшим міським головою на той час. Серед досягнень Аденауера того періоду багато хто відзначає заходи щодо будівництва першого в Німеччині автобану, який поєднав Кельн з Бонном.

Обербургомістром Конрад Аденауер залишався аж до приходу до влади Гітлера в 1933 році. Нацисти швидко позбулися будь-яких опонентів, включаючи консерваторів. Аденауер втратив не тільки посаду, а й своє житло в Кельні, а також пенсію, яка йому належала. Він вирішив залишити місто, тимчасовим притулком для нього став монастир - Лаахське абатство Святої Марії за 80 кілометрів від Кельна, настоятелем якого був його шкільний товариш. 1934 року Аденауера заарештувало гестапо, але через два дні його відпустили. Аденауер перестав ховатися, проте йому довелося шукати нове місце проживання - про повернення в Кельн не могло бути й мови.

Будинок-музей Конрада Аденауера

Береги Рейну Аденауер так ніколи і не залишив - він облаштувався у маленькому мальовничому містечку Рендорф під Бонном. Йому навіть вдалося домогтися від нацистського режиму виплати пенсії та компенсації за покинуте житло у Кельні. Бідувати його сім'ї не довелося.

В ідилічному місці - на високому схилі серед виноградників, з видом на Рейн та руїни замку Драхенфельс, Аденауер збудував новий будинок. Він в'їхав до нього зі своєю другою дружиною та чотирма дітьми від цього шлюбу напередодні Різдва 1937 року.

Після смерті Конрада Аденауера 19 квітня 1967 року його спадкоємці подарували ділянку з будинком та майном Федеративній Республіці. Для збереження цієї історичної спадщини було організовано Фонд Будинку канцлера Аденауера. Сьогодні будинок-музей у Рендорфі на вулиці, що носить ім'я Конрада Аденауера, відкритий для відвідувань. Останні кілька метрів до будинку ведуть круті сходи. "Знамениті 58 сходинок! Уявіть собі, Аденауер ходив тут щодня. До машини на роботу в Бонн і назад, а в неділю на службу до церкви - до смерті у віці 91 року. Спробуймо і ми піднятися в будинок", - жартує, починаючи свою розповідь, екскурсовод.

Читайте також: Канцлерське бунгало в Бонні - як жили Ергард, Шмідт і Коль

Невже канцлер жив так просто?

Береза ​​та фінікове дерево, колись привезене господарем з відпустки в Італії, майданчик для гри в боччі, кам'яні фігурки янголят і троянди, які так любив Аденауер, - на ділянці приблизно у 40 соток ростуть півтори тисячі кущів. Працівники Фонду намагаються зберегти все саме так, як це було у 1937-1967 роках.

Екскурсовод відчиняє вхідні двері чотирирівневого, якщо рахувати нижній та мансардний поверхи, будинку. У вузькому передпокої - старовинна гравюра з зображенням Кельна. Там же сходи на другий поверх, але відвідувачів туди не запрошують. Крісло та столик з двома телефонами - звичайним міським та спецзв'язком з червоною кнопкою. Екскурсовод каже, що після від'їзду Аденаеура на роботу в Бонн хатня робітниця повідомляла його підлеглим, в якому настрої сьогодні шеф. Судячи з розповідей, він мав непростий характер.

На одній із численних картин на стіні зображений кущ троянд із фотографіями членів родини на кожній із гілок - подарунок главі родини на 90-річчя. Загалом політик виростив сімох дітей від двох дружин. Перша дружина Аденауера Емма померла 1916 року у віці 36 років. Друга, Августа, померла 1948 року - їй було 52 роки. Канцлером Аденауер став вдівцем. І хоч нині цей будинок є музеєм, щорічно під час Різдва тут збираються спадкоємці.

Звичайно, для пенсіонера, відправленого нацистами у відставку, великий новий будинок Аденаеура можна було б назвати на той час розкішшю. Однак, ставши канцлером, він не звів і не придбав собі ще одну резиденцію, а залишився у своєму будинку. До нього добудували лише невелику споруду біля в'їзду - для двох поліцейських, які охороняли канцлера.

Багато відвідувачів сьогодні дивуються, наскільки просто мешкав канцлер Німеччини - навіть незважаючи на те, що для того часу облаштування було досить дорогим.

Меблі з натурального дерева та годинник на підлозі, килими, м'які дивани та крісла, картини на стінах. У деяких кімнатах тканинна оббивка замість шпалер - особиста ідея Аденауера, який цінував затишок. На поличках - цінні подарунки, отримані ним у період його керівництва урядом країни - як пояснює екскурсовод, на той час канцлерові ще дозволялося дарувати щось більше, ніж букет квітів.

У будинку багато релігійної символіки - фігурки Мадонни, хрест на камені аметиста, православна ікона Серафима Саровського та інші. Втім, це не дивно, оскільки Аденауер виховувався у релігійній католицькій родині. З величезного, на всю стіну, вікна видно парафіяльну церкву Рендорфа, а один із синів Аденауера став священником.

У будинку в Рендорфі Аденауер пережив важкі роки нацизму та Другу світову війну. Його тричі заарештовували, перед кінцем війни він потрапив до концтабору. Одному із синів, який служив у вермахті, вдалося домогтися звільнення батька.

І саме з цього будинку канцлер Аденауер 14 років визначав курс молодої Федеративної Республіки Німеччина.

Аденауер подав у відставку у 87 років, але з політики не пішов. Ще три роки він очолював партію "Християнсько-демократичний союз", що правила у країні, і до самої смерті залишався депутатом Бундестагу - найстарішим у тому скликанні. Він до останнього дня жив у Рендорфі. Сьогодні відвідувачі будинку-музею можуть через вікно заглянути до спальні Аденауера, де стоїть і ліжко, на якому він помер 19 квітня 1967 року.

Читайте також: Висадка союзницьких військ у Нормандії: як це було

Нове життя за окупаційного режиму

Вінстон Черчилль назвав Конрада Аденауера найрозумнішим німецьким політиком з часів Бісмарка, а народ охрестив цього надзвичайно популярного - і досі - політика "старим Конрадом".

Деякі дослідники вважають, що в часи "третього рейху" Аденауер, який усамітнився в сільській місцевості, "набирався сил". Ще до капітуляції гітлерівської Німеччини американці, які зайняли Кельн, повернули його на посаду обербургомістра. Під час своєї недовгої роботи на цій посаді він взяв активну участь у створенні Християнсько-демократичного союзу, був головою його фракції в першому парламенті землі Північний Рейн-Вестфалія, а також очолив парламентську раду, яка займалася розробкою нової конституції для Західної Німеччини. За нього Бонн став тимчасової столицею ФРН. Багато хто жартує, що Аденауер лобіював це рішення, тому що не хотів переїжджати - такий дорогий був йому його будинок у Рендорфі.

На перших виборах до Бундестагу у серпні 1949 року партія Аденауера посіла перше місце, трохи випередивши соціал-демократів. Серед його однопартійців було чимало прихильників створення великої коаліції із соціал-демократами. Проте сам Аденауер наполягав на формуванні уряду разом із лібералами із Вільної демократичної партії та правою Німецькою партією. Остаточне рішення було ухвалено під час так званої Рендорфської конференції 21 серпня 1949 року.

Насправді про жодний офіційний захід ніхто з присутніх тоді і не думав. Це був ретельно розроблений Аденауером план, який спрацював. Він просто покликав додому близько 20 впливових політиків зі своєї партії. Головні опоненти запрошення не отримали. Розкішно почастувавши гостей м'ясними стравами і гарним вином, Аденауер зумів переконати їх прийняти його думку. Варто зазначити, що новообрані депутати з'їхалися до Бонна з усієї Західної Німеччини, і їхній побут на той час був важким - навіть для них дістати продукти було проблемою. Тим більш вражаючим був для них званий обід в Аденауера.

Там само було ухвалено доленосне для політика рішення про правлячу коаліцію. Керуючи зборами на правах господаря, він порушив і найголовніше питання - про майбутнього канцлера. Хто першим запропонував на цю посаду 73-річного Аденауера, стверджувати складно, можливо, що і він сам. При цьому Аденауер переконав однопартійців, що був у лікаря і той підтвердив, що з фізичними та розумовими здібностями у нього все гаразд. 15 вересня 1949 року Конрад Аденауер очолив уряд.

Інтеграція в західні структури та дипломатичні відносини з СРСР

Після формування демократичного уряду ФРН стало знижуватися значення окупаційної влади. Не відмовляючись від перспективи возз'єднання Німеччини, Конрад Аденауер зробив ставку на інтеграцію ФРН у західні структури та побудову демократії.

1955 року Аденауер відвідав Москву і встановив дипломатичні відносини з СРСР. У ході візиту він домігся повернення до ФРН 10 тисяч німецьких військовополонених, які на той час залишалися в Радянському Союзі. Ця домовленість із радянським лідером Микитою Хрущовим сприяла зростанню популярності Аденауера. Про цю віху нагадує невелика скульптура в саду біля будинку - мати, яка плаче, обіймає свого сина.

В експозиції, розташованій у новій будівлі Фонду-музею, зберігаються особисті речі першого канцлера, там можна послухати його виступи у Бундестазі, побачити фотографії доленосних етапів його життя, подарунки. Наприклад, срібну скриньку, яку передала Аденауеру мати німецького солдата, який повернувся з радянського полону, або коробку цукерок, яку канцлер отримав під час візиту до Москви.

Читайте також: Отто фон Бісмарк - "залізний канцлер" Німеччини