26 січня в Білорусі завершилися чергові президентські вибори. В останній день голосування Олександр Лукашенко прибув на виборчу дільницю разом із молодшим сином Миколою, головою Ради Республіки Національних зборів Наталією Кочановою та іншими особами зі свого найближчого оточення. Своєрідною сенсацією стала і присутність домашнього улюбленця, шпіца Умки. Пес не лише "помітив" виборчу дільницю, а й привернув до себе цього дня значно більшу увагу, ніж усі номінальні суперники Лукашенка на псевдовиборах разом узяті.
Бенефісом Умки курйози 26 січня, однак, не обмежилися. Ще до офіційного завершення голосування Лукашенко провів багатогодинну пресконференцію в манері слона в посудній крамниці, який дав волю своїм почуттям і емоціям, не замислюючись про політичні наслідки.
Самовдоволено, самовпевнено і навіть підкреслено агресивно, не приховуючи роздратування через гостру критику виборів з боку ЄС, він, не вагаючись з висловами, накинувся на західних журналістів, повчальним тоном роздавав принизливі оцінки іноземним лідерам і не скупився на заяви, в яких відчувався відтінок сексизму, гомофобії, расизму й антисемітизму. У контексті ситуації в Білорусі та свого власного політичного майбутнього Лукашенко вкотре відкинув передачу влади у спадок синам і з традиційним кокетством зазначив, що нібито зовсім не хотів брати участь у нинішніх президентських перегонах, але знову змушений тягнути "президентську лямку" на вимогу своїх соратників.
Беручи до уваги поширення чуток про проблеми правителя зі здоров'ям, вельми двозначно пролунали і міркування про Леоніда Брежнєва, який безуспішно намагався залишити посаду генерального секретаря ЦК КПРС саме за станом здоров'я. Водночас Лукашенко і цього разу принципово не виключив продовження президентської кар'єри і після закінчення свого нового сьомого терміну.
Своєю гротескною, а часом просто зухвалою поведінкою Олександр Лукашенко наочно продемонстрував свою зневагу до правил поведінки, манер і пристойності. Поява Умки на виборчій дільниці й гротескна пресконференція його господаря зі скандальними заявами, що розійшлися на цитати, стали, однак, мабуть, найбільш видовищною подією похмурого фарсу, що увійшов в історію Білорусі під назвою "вибори президента 2025".
Читайте також: "Абсолютна копія батька". Роль Миколи Лукашенка посилюється?
"Безвибори-2025"
До 26 січня в західних виданнях вийшла друком ціла низка публікацій про "псевдовибори" і "президентські вибори Лукашенка", які в Білорусі влучно охрестили "безвиборами". Для ілюстрації специфіки виборчої кампанії в Білорусі автори часто і часом із відвертим глузуванням розповідали про номінальних суперників Лукашенка, які у своїх публічних виступах та інтерв'ю так і не змогли до пуття пояснити мету своєї участі у виборах.
Олег Гайдукевич, Сергій Сиранков, Олександр Хижняк і Ганна Канопацька вельми вдало впоралися з ролями непримітних пасивних статистів, на тлі яких Олександр Лукашенко поставав в образі "мудрого й успішного державного діяча" і "національного лідера". Виборча кампанія пройшла нудно і повністю відповідала неорадянським уявленням Лукашенка, для якого ідеальні вибори мають "тихий" і "спокійний" характер і по суті є вотумом всенародної довіри до чинної влади.
Офіційні ЗМІ використовували вибори для нападок на демократичні сили за межами країни, а за допомогою хвиль помилування політв'язнів влада намагалася створити більш-менш сприятливе тло для сприйняття виборів у демократичних країнах і подальшого діалогу з "колективним Заходом". І хоча в Мінську постійно наголошували, що проводять ці вибори винятково "для себе", але конкретні кроки на кшталт нападок на Європарламент, Єврокомісію та ОБСЄ за одночасного запрошення як спостерігачів "хороших західняків" на кшталт маргінальних політиків від німецької АдН свідчили, радше про протилежне.
Навіть пресконференція в останній день виборів знадобилася Лукашенку насамперед для того, щоб у рамках розлогих відповідей на запитання журналістів іноземних ЗМІ донести свою позицію до лідерів західних країн. Олександру Лукашенку, незважаючи на його твердження, як і раніше, аж ніяк "не фіолетово", що про нього думають і як його сприймають на Заході, а відсутність визнання продовжує залишатися серйозною проблемою для офіційного Мінська.
Що означають 86,82 відсотка за Лукашенка?
Дані про участь у голосуванні, які впродовж усього виборчого тижня презентувала Центральна виборча комісія Білорусі, давали вагомі підстави думати, що офіційна явка матиме рекордний характер. Ще 26 січня Центрвиборчком, однак, несподівано пригальмував і зупинився 27 січня на 85,7 відсотка. Явка хоча й перевищила в такий спосіб результат 2020 року (84,05 відсотка), але поступилася виборам 2015 року (87,22 відсотка), не кажучи вже про вибори 2006 і 2010 років (92,6 відсотка і 90,65 відсотка відповідно).
Аналогічна тактика була застосована і щодо результату Олександра Лукашенка - основної інтриги "безвиборів-2025". Одразу після закриття виборчих дільниць з'явилися дані офіційного екзитполу, які обіцяли "беззмінному президенту" перемогу з рекордним результатом 87,6 відсотка. Білоруський правитель тим самим нехай і незначно, але все-таки перекривав результат Володимира Путіна на президентських виборах у Росії 2024 року.
Момент слави і сміливості білоруського "молодшого брата" тривав, однак, лише кілька годин: у своїх попередніх підсумках Центрвиборчком поспішив скоригувати результат переможця до 86,82 відсотка. Цей результат хоча і є особистим президентським рекордом Олександра Лукашенка, але має все-таки доволі скромний вигляд у контексті кампанії, що пройшла під лейтмотивом "Батька у нас крутий".
Чому ж "батька" цього разу виявив таку скромність? Не виключено, що, окрім "фактору старшого брата Путіна", певну роль зіграла й доля "нового москвича" Башара Асада. Крах дружнього Мінську режиму в Дамаску збігся з президентською кампанією в Білорусі, а результат Асада, який підкорив на своїх останніх президентських виборах 2021 року вершину 95 відсотків, активно коментували білоруські демократичні ЗМІ. У день свого тріумфу Лукашенку навряд чи б принесли задоволення порівняння з одним із головних політичних невдах 2024 року.
Важливе значення, вочевидь, мало і те, що "європеєць" Лукашенко хоча й не домігся визнання своїх "виборів" з боку ЄС, але все-таки не бажає відлякувати "колективний Захід" результатом 90+, характерним радше для африканських і азійських автократій. Основна причина видається, однак, куди більш банальною: Лукашенко хоча, вочевидь, і не відкидає, що провів свої останні президентські вибори (з цієї причини і рекордний результат), але все ж таки цілком припускає, що історія може знову повторитися у 2030 році. Ось тоді він і замахнеться на нові рекорди.
Автор: Олександр Фрідман, історик, викладає новітню історію та історію країн Східної Європи в університеті імені Генріха Гейне в Дюссельдорфі та Саарському університеті.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.