Відповідь на запитання, що міститься в заголовку, доволі проста: не від хорошого (у путінському розумінні) життя. Два з половиною роки, що минули з моменту початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, показали: російський диктатор починає лякати світ згадками про ядерну зброю тоді, коли справи в нього йдуть не дуже добре. Утім, так само зазвичай чинить і північнокорейський правитель Кім Чен Ин.
Страшні таємниці Кремля. Чи фікція?
А справи ці йдуть зараз нездорово. Зайняті Україною землі Курської області досі під контролем Києва. Мобілізацію режим відверто боїться оголошувати. Володимир Зеленський в Америці отримує нову військову допомогу і представляє свій план подальшого опору агресії президенту Байдену.
І ось ніби у відповідь Путін запропонував знову змінити ядерну доктрину Росії. Мета - ще більша "лібералізація" критеріїв використання ядерної зброї. Путін пропонує дозволити її застосовувати тоді, коли "агресію" проти Росії здійснює навіть країна, яка не володіє ядерною зброєю - за умови, що цього умовного агресора підтримує ядерна держава. Переклад із путінської простий: якщо ядерні Америка, Великобританія і Франція допомагають неядерній Україні, то і вони, і Україна тепер можуть розглядатися як законні цілі російських ядерних сил.
Кремлівська відеозйомка нібито показала нам лише відкриту частину засідання постійної наради Ради безпеки Росії з ядерного стримування, яка, за словами Путіна, збирається двічі на рік. На ньому Путін згадав і інший критерій застосування ядерної зброї. Удар може бути завдано "за отримання достовірної інформації про масований старт засобів повітряно-космічного нападу і перетин ними нашого державного кордону. Маю на увазі літаки стратегічної і тактичної авіації, крилаті ракети, безпілотники, гіперзвукові та інші літальні апарати". Російський правитель навмисно не говорить, як визначається "масований старт" і чи повинні всі ці засоби нападу нести ядерні заряди, або ж достатньо однієї "масованості" нальоту. Крім того оголошено, що Росія готова закрити ядерним щитом і Білорусь, якщо на неї нападуть.
Далі камери вимкнули, і почалася закрита частина засідання. Ця таємничість, за ідеєю Кремля, має вселити ворогам Росії страх.
Однак, судячи з термінової появи в російських ЗМІ путінського alter ego Пєскова, всі ці заяви і туман загадковості - просто PR-хід. Як сказав сам Пєсков, щоб "послати сигнал" західним країнам.
Пєсков докладно пояснив усі путінські ідеї вдруге і особливо наголосив: мовляв, незрозуміло, коли буде внесено поправки до тексту ядерної доктрини. Виникає повне відчуття, що Кремль буквально вимолює увагу Заходу: "Ви точно звернули увагу на заяви нашого лідера? Якщо ні, то ми ще раз усе роз'яснимо".
Захід відповів на погрози Путіна
Колективний Захід свою увагу на слова Путіна звернув. Державний секретар США Тоні Блінкен назвав його риторику "безвідповідальною" і зазначив, що вона явно не сподобається Китаю - навмисно образливий для Путіна натяк на те, хто старший у тандемі Москва-Пекін. Євросоюз погрози Путіна теж засудив. А міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус, який перебував із візитом у Вільнюсі, на прохання прокоментувати висловлювання російського диктатора відповів стисло: "Ядерні погрози - частина інструментарію Володимира Путіна. Моя роль... не полягає в тому, щоб бути рупором і поширювачем його погроз... Ми робимо те, що вважаємо за потрібне, щоб дати зрозуміти: НАТО твердо стоїть на своїх позиціях".
Війна без сенсу і перспективи
Уже деякий час тому в автора цих рядків з'явилося стійке відчуття: для російського режиму ця війна втратила стратегічний сенс. Так, російські війська продовжують наступ на Вугледар, але навіть у разі, якщо вони візьмуть місто, нічого принципово не зміниться. Воєнна економіка працює, але її потужностей явно не вистачає для забезпечення вирішальної перемоги. Найголовніше: традиційно роздроблене і байдуже до всього, крім особистої вигоди, російське суспільство проявляє певні ознаки втоми від війни. Затягувати її в цьому випадку стає небезпечним. Якщо скінчиться байдужість, то зникне один із головних ресурсів, що дозволяють режиму вести війну.
Схоже, Кремль продовжує агресію ніби за інерцією і в очікуванні шансу її хоча б тимчасово припинити. Зрозуміло, без особливої втрати обличчя і зберігши більшу частину захоплених територій. Погрози "ядерно" відповісти на неядерний удар виглядають незграбною спробою привернути до себе увагу і примусити часто надто полохливий Захід поставити нарешті запитання: "Ну, що, що вам потрібно?". А за цим, як, імовірно, сподіваються за кремлівським муром, - перемовини і перепочинок перед новим походом за величчю.
Чи потраплять Європа й Америка в цю нехитру пастку? Швидше за все, ні. Але Путін все ж сподівається.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.