Експрем'єр Казахстану: Я бажаю перемоги Україні

Колишній прем'єр-міністр Казахстану Акежан Кажегельдін в інтерв'ю DW пояснив, як війна в Україні вплинула на казахстанську економіку, чому він бажає перемоги Києву та якими можуть бути нові маршрути експорту нафти з Казахстану на світовий ринок.

Deutsche Welle: Акежане Магжановичу, 24 лютого цього року змінило життя як громадян України, так і громадян Росії. А як вплинуло те, що відбувається зараз в Україні, на Казахстан?

Акежан Кажегельдін: Економіка Казахстану постраждала дуже сильно. Ми практично відрізані від глобального ринку. Ми навіть відрізані від можливості продавати продукцію до Російської Федерації, побоюючись вторинних санкцій. І ми несемо на собі тягар цієї тяжкості більше, ніж інші сусідні республіки.

З точки зору політики - величезна тривога. Ми раптом побачили, що сусід, на якого ми розраховували як на союзника в період серйозних потрясінь, у тому числі військових потрясінь, які можуть загрожувати нашому суверенітету, нашій територіальній цілісності, сам потенційно є таким джерелом.

На додачу до всього раптом з меж Садового кільця та з коридорів Думи почали лунати якісь незрозумілі постісторичні вимоги, особливо територіальні. Все це не може налаштовувати всіх казахстанців на спокійний лад, ми перебуваємо у потенційно небезпечній стадії. Ми перебуваємо у стадії пошуку нових конструкцій безпеки та пошуку інших шляхів на глобальний ринок.

Звісно, ​​ми чудово розуміємо, що ми не лише сусіди. Наші сухопутні кордони - найбільші з Російською Федерацією, понад 7500 кілометрів. Тільки після нас (за протяжністю кордону з РФ. - Ред.) іде Китай.

Почнімо з економіки. Якими можуть бути ці інші шляхи на світовий ринок, про які Ви говорили?

У той час, коли я працював в уряді, нам з великими труднощами вдалося переконати керівництво РФ побудувати трубопровід від Каспію до Чорного моря, (щоб постачати нафту. - Ред.) на світовий ринок. Ми поступилися значним пакетом Російській Федерації як акціонеру цього трубопроводу (Каспійського трубопровідного консорціуму, КТК. - Ред.), і Російська Федерація користувалася ним. Це була змішана нафта, і вона отримала назву марки Urals, тобто там була нафта з РФ та з казахських родовищ.

І ось періодично від початку війни (в Україні. - Ред.) трубопровід зупиняється - то через профілактичні роботи в Новоросійську, то через якісь інші роботи. Ми розуміємо, що це певний інструмент тиску не так на Казахстан, як на зовнішній ринок, бо там зацікавлені у ньому американські нафтові компанії та західний ринок.

Читайте також: Росія закручує Казахстану гайки на експортній нафтовій трубі

Ми розуміємо, що це відбиток політики влади Російської Федерації. Але на нашому боці є великий гравець, який теж по-своєму втручається у цей процес. Другим імпортером казахської каспійської нафти є Китайська Народна Республіка, з якою Росія не тільки не хоче сваритися, вона не може собі цього дозволити.

Тривалий час Казахстан отримував величезну вигоду від участі у цьому проєкті: практично 80 відсотків експорту казахської нафти - це трубопровідний консорціум КТК. Разом з тим на початку 2000-х була пропозиція взяти участь у трубопроводі "Баку - Джейхан". На жаль, керівництво Казахстану не надало цьому потрібного значення, здавалося, що все буде й так нормально. І слід зазначити, що на той час відносини між РФ та ЄС були практично "шоколадними", країни ЄС вкладали великі капітали в російську економіку.

І ось тепер Казахстан платитиме ціну за те, що свого часу не подумав про диверсифікацію (експорту нафти. - Ред.) А вона дуже проста - у будь-який спосіб постачати нафту до Баку і звідти через "Баку - Джейхан" виходити на європейський ринок. Для нас це надзвичайно важливо. Нам потрібні гроші для розвитку економіки, роки було витрачено даремно - на будівництво столиці та інші незрозумілі проєкти.

Читайте також: Коментар: Операція з примусу Казахстану до дружби

В одному з інтерв'ю Ви сказали, що керівництво Росії наражає країну на ризик дезінтеграції. Як це розуміти?

Річ у тому, що Росія, на превеликий жаль, у 2000-х роках відмовилася від розвитку федералізму. Було взято курс на так зване зміцнення вертикалі влади. Нині ж у РФ зростає невдоволення регіонів політикою центру. В останні роки існування Радянського Союзу всі (союзні республіки. - Ред.) звинувачували у своїх бідах Москву. І зараз усі знову починають звинувачувати Москву.

І якщо керівництво Російської Федерації - це чи наступне, - якщо її політичний клас не повернеться до федералізму, то Російська Федерація стикатиметься зі зростанням спершу економічного, а потім, можливо, і політичного сепаратизму.

Ви вбачаєте ризик повторення подій 1991 року, які спричинили розпад СРСР?

Абсолютно. У 1975 році було підписано Гельсінські угоди (які гарантували визнання й непорушність повоєнних кордонів і територіальну цілісність держав. - Ред.), і всі повірили в розрядку. У 1991 році Росія оголосила себе правонаступницею міжнародних зобов'язань СРСР.

А тепер ми у 2022 році побачили, що вона начисто порушила всі ці зобов'язання. Ми опинилися в іншому розкладі, і всі (колишні союзні республіки, які входили до СРСР. - Ред.), хто відчув, що їх це теж стосується, на сьогодні як мінімум не є друзями Росії.

Як мінімум? А ким вони є?

Як максимум, вони в душі - я практично певен - усі бажають перемоги Україні. Вони розуміють, що агресивна Росія загрожуватиме миру та безпеці в майбутньому. І лише Росія, яка відмовиться від агресії, відмовиться від імперіалістичних амбіцій, тільки така Росія може стати другом та добрим партнером.

Читайте також: Френсіс Фукуяма: Україні треба поспішати, поки Путіну не допоміг Трамп

А Ви бажаєте перемоги Україні?

Я бажаю перемоги Україні. Це справедливо.

Тобто Ви бажаєте поразки Росії?

Я бажаю політичної поразки нинішньому керівництву Російської Федерації. Тому що його політика загрожує всім, у тому числі моїй країні. (...)

Російське керівництво має зайнятися відновленням власної економіки, і чим швидше вони зрозуміють, що треба закінчувати війну і відійти на кордони, визнані у 1991 році, тим швидше Російська Федерація зможе стати на ноги.