Гаррі Каспаров: Наступ ЗСУ під Курськом викликав фурор

Колишній чемпіон світу з шахів, опозиційний російський політик Гаррі Каспаров розмістив у німецькому таблоїді Bild, на правах реклами, заклик до керівництва Німеччини надати Києву необхідну військову допомогу: "Німеччина одного разу завела світ на край прірви. Канцлер Шольц, не дайте цьому повторитися. Надайте Україні ту військову допомогу, якої вона дійсно потребує".

У подкасті "DW Новости Шоу" Каспаров прокоментував своє звернення до Олафа Шольца (Olaf Scholz), ситуацію в Україні та наступ ЗСУ під Курськом.

DW: Досить незвична форма заклику до німецьких політиків. Адже у вас немає перешкод у контактах із західними лідерами. Чому в цьому випадку ви вдалися до такого публічного звернення?

Гаррі Каспаров: Насправді, це елемент публічної політики. Bild - найпопулярніша газета в Німеччині, 7 мільйонів читачів, і це гарантує, що заклик буде почуто. Одна справа - розмова в кабінеті, інша - публічне звернення. Тим паче відіграє роль той факт, що в Німеччині йде зараз суперечка про це. Але є збігом, що це звернення і моя стаття в Die Welt вийшли саме у той момент, коли німецький уряд ухвалив рішення фактично припинити фінансову допомогу Україні з бюджету після 2025 року. Мені здається, це гарантує, що тема обговорюватиметься. Для багатьох німців це стане ще одним нагадуванням про те, що є історична відповідальність. Я розумію, наскільки це болісно для Німеччини, але важливо нагадати, що Україна сьогодні протистоїть реінкарнації фашизму, який, на жаль, трагічно відродився в Росії.

Ви звертаєтеся саме до Шольца. На вашу думку, саме він стоїть на шляху збільшення поставок зброї в Україну?

Ця історія нелінійна. Але наскільки мені відомо, у коаліції, яка зараз керує Німеччиною, саме Олаф Шольц завжди був перешкодою на цьому шляху. Ми знаємо, що Зелені завжди активно виступали за надання Україні всієї необхідної допомоги, вільні демократи (ліберальна ВДП. - Ред.) були менш радикальними в цьому питанні, але саме Шольц завжди орієнтувався на Америку і на відверте небажання Байдена надавати Україні ракети, які могли б кардинально змінити перебіг бойових дій. Зрештою, ми розуміємо, що в коаліційних урядах без очільника кабінету, без канцлера нічого статися не може. Тому було жорстке звернення саме до самого Шольца.

Ви згадали позицію Байдена. Як ви вважаєте, після президентських виборів у листопаді позиція США змінюватиметься щодо цього питання?

Звісно, це залежить від того, чим закінчаться ці вибори. Хоча на сьогодні всі вектори вказують на те, що Камала Гарріс виграє. Мені здається, кампанія Трампа зараз перебуває у стадії саморозпаду, проте, це вибори, і все може статися. Попереду ще дебати, які можуть щось змінити, але поки що все вказує на те, що це буде інша адміністрація Демократичної партії. На мій погляд, вона дещо відрізнятиметься від адміністрації Байдена, у якій тон задавали директор ЦРУ Вільям Бернс і радник президента з питань нацбезпеки Джейк Салліван - переконані прихильники того, що треба зберігати статус-кво. Позиція американської адміністрації від самого початку повномасштабного вторгнення була дуже чіткою: дати Україні стільки зброї, щоб вона не програла негайно, але водночас не давати ту зброю, яка могла б призвести до української перемоги. І принаймні двічі за час бойових дій американська адміністрація своїм саботажем не давала Україні досягти вирішальних успіхів.

А кого ще потрібно переконувати у світі для збільшення підтримки України?

Насправді Німеччина - ключова країна. Німеччина і США. Від Німеччини залежить позиція ЄС багато в чому. Зрозуміло, що східна частина ЄС, за винятком Угорщини та Словаччини, повністю підтримує Україну, тому що там розуміють ті загрози, які виникають для них у разі навіть часткового успіху Путіна в Україні. У західній Європі ситуація відрізняється, але загалом у Європі склався консенсус. Громадська думка продовжує залишатися позитивною щодо допомоги Україні. В Америці ситуація досить схожа, тому що 57 відсотків американців все одно виступають за надання Україні військової допомоги. Проблема в тому, що ніхто не розуміє глобальності цієї війни. Їм здається, що є війна в Україні, є війна Ізраїлю з терористами, є проблема Тайваню, проблема Венесуели, не розуміючи, що це все ланки одного ланцюга. Взаємодія диктаторів - це ілюстрація того, що сили тоталітаризму перебувають у наступі зараз, а Захід ніяк не може виробити загальної концепції, продовжуючи чіплятися за химеру цього статус-кво.

Курськ змінить якимось чином позиції західного світу щодо підтримки України?

Наскільки мені відомо від різних людей, наступ у Курській області викликав фурор. По суті, зараз ми бачимо очевидну розгубленість у західних столицях, тому що ніхто такої спритності від українців не очікував. Усі вже звикли: війна позиційна, Росія наступає, Україна обороняється, трохи просунулися там, трохи відбилися там, скількись ракет збили... і раптом усе змінюється. Замість затяжної війни починається бліцкриг, і ніхто не знає, що робити.

Незрозуміло, як далеко Україна може просунутися і що зможе забрати. Судячи з усього, український наступ поки що не застопорився, а, як ми знаємо, там дуже велике угруповання російських військ перебуває під загрозою оточення, якщо його вже не оточили, і, судячи з усього, українці можуть у якийсь момент узяти під контроль Курську АЕС. Це може кардинально змінити розстановку сил. Ми знаємо, що Путін, коли виникає проблема такого рівня, вирішує її кардинально, як вирішував у Норд-ості, Беслані - просто бомбити все. Але бомбити Курську область, якщо Україна візьме під контроль АЕС, буде складніше, і мені здається, що всі чекають, коли ситуація хоч якось стабілізується. Поки вона перебуває в динаміці, і західне політичне керівництво погано реагує на динаміку. Їм простіше мислити категоріями стратегічними і довгостроковими, динаміка їх лякає, тому що вона не дає вести переговорний процес із Путіним, з якого вони ніяк не можуть вийти.

Наступ ЗСУ може якось змінити позицію Путіна?

Ніякого миру, поки Путін при владі, бути не може. Треба говорити не про припинення війни, а можливе перемир'я. Захід потрапляє в цю пастку. Це не "мирні переговори". Переговори Путіну потрібні, щоб набратися сил і продовжити наступ. Він не збирається відмовлятися від своїх головних планів. Ці плани пов'язані зі знищенням України як незалежної держави. Це не я кажу, це говорить Путін і вся путінська пропаганда. І я не розумію, чому ми їм не віримо. Вони кажуть це вже 10 років, з моменту початку вторгнення і анексії Криму. Тому треба просто виходити з того, що весь переговорний процес має кінцеву мету - це тимчасове заморожування військових конфліктів. Рік тому на саміті НАТО у Вільнюсі Україна не отримала запрошення до НАТО. Це пов'язано з тим, що американська адміністрація, конкретно Салліван і Бернс, вважали, що вони мають змогу зберігати це запрошення як козир у переговорах із Путіним. "Геніальний план", який вони збиралися реалізувати, полягав у тому, щоб зупинити воєнні дії на лінії зіткнення, не визнати путінських територіальних завоювань і прийняти в НАТО ту частину України, яка контролюється Києвом. І, звісно, заплатити із заморожених російських активів компенсацію Україні. Усе добре, звісно, тільки план не міг бути реалізований, тому що Путін їх просто послав, сказавши, що жодного НАТО бути не може. Це повторюється насправді - всі спроби знайти компроміс безглузді, тому що Україна не хоче зникати з карти світу, а Путін не відмовляється від своєї головної мети. І те, що сьогодні ті ж німецькі політики і військові кажуть, що війна з Росією припинила бути фантастикою, і починають закладати на це гроші в бюджет на 2026-2027 роки, свідчить про те, що всі чудово розуміють наслідки навіть часткового успіху Путіна в Україні. Це не тільки загроза країнам Балтії, це, насправді, глобальна загроза НАТО. Парадокс полягає в тому, що розуміючи цю загрозу, вони не в змозі ухвалити єдине розумне рішення: допомогти найкращій європейській армії - українській - озброїти її для того, щоб цю загрозу ліквідувати докорінно.