Джиммі Картер: успіхи і невдачі експрезидента США

Успіхи і невдачі експрезидента США Джиммі Картера можна наочно спостерігати на чотирьох фотографіях. Перша: 20 січня 1977 року, під час церемонії вступу на посаду, 39-й президент США відмовився від традиційного проїзду на президентському лімузині та разом із дружиною і донькою пройшов увесь шлях пішки. Друга, дуже схожа: Картер власноруч несе свою валізу до президентського гвинтокрила, який чекає на нього, щоб доправити в заміську резиденцію Кемп-Девід.

На третій фотографії зображені співробітники американського посольства в Тегерані, яких як заручників після штурму диппредставництва США із зав'язаними очима іранці пред'явили світовій пресі в листопаді 1979 року. Зрештою завершує низку фотографій зображення уламків американського військового гвинтокрила, який згорів під час невдалої спроби звільнити американських заручників в Ірані. На свободу вони вийдуть після 444 днів полону - якраз цього дня новий президент США Рональд Рейган вступатиме на посаду, замінюючи Картера, який нищівно програв вибори.

Картер та американська політика

Пост президента США Джиммі Картер виборов у 1976 році, провівши ідеальну виборчу кампанію. У той час, за рік після відставки його попередника Річарда Ніксона внаслідок Вотергейтського скандалу, що сколихнув країну, Картер був саме тим, кого хотіли бачити американські виборці - людиною зі сторони, не пов'язаною з вашингтонським політичним істеблішментом. Він обіцяв "відновити довіру американців до політики" і "сформувати кабінет, гідний народу Америки". Крім того, він був першим за 100 років американським президентом, який був вихідцем із півдня країни.

Незабаром після початку президентства Картера стало зрозуміло, що його обіцянки змінити Вашингтон були не порожніми словами. Він дійсно намагався перебудувати механізми американської політики, для чого, серед іншого, сформував свою команду не зі столичних професіоналів, а з вихідців зі штату Джорджія. Але боротьбу з вашингтонським істеблішментом вони програли.

Джиммі Картер випередив свій час

"На відміну від Барака Обами Картер насправді намагався щось змінити, - каже Рассел Райлі, науковець з Університету Вірджинії. - Він відмовлявся грати в ігри, нав'язані йому Конгресом. Це і стало причиною його краху. Йому так і не вдалося почати діяти так, як у Вашингтоні очікують від політиків з великим досвідом керівництва". Ситуацію погіршували і численні виклики, що випали на роки президентства Картера: Америці довелося пройти через високу інфляцію і безробіття, які ще більше посилилися після другої нафтової кризи 1979 року.

Не можна сказати, що Картер ігнорував проблеми і не діяв. Того ж 1979 року він звернувся до співвітчизників із гучною промовою, закликавши їх знизити споживання і повернутися до "традиційних американських цінностей". Перед загрозою енергетичної кризи американцям потрібно економити бензин, намагаючись їздити на своїх автомобілях не поодинці, а підсаджуючи попутників, а також економити на опаленні будинків, закликав президент.

Але досить швидко початкове захоплення цими ідеями змінилося їхнім жорстким неприйняттям. Як зауважували критики президента, замість того, щоб надихати американців, Картер закликав їх заощаджувати і терпіти. Переломити економічні проблеми Картеру не вдалося до кінця свого президентства: у 1980 році інфляція в США, як і раніше, перевищувала 10 відсотків, рівень безробіття - 7 відсотків.

Але чи тільки "економити і терпіти" закликав 39-й президент США? "Картер був першим американським лідером, у якого була розроблена стратегія зі зниження залежності від поставок нафти, - нагадує Джуліан Зеліцер, професор Принстонського університету і автор книги про Джиммі Картера. - Йому не все вдалося реалізувати з націленого. Але якщо подивитися на ідеї, що виникли під час президентства Картера, там багато такого, чого екологам не вдалося втілити в життя досі".

Джиммі Картер і Кемп-Девідські угоди

У зовнішній політиці Картера нерідко супроводжували удачі. Найбільша з них - Кемп-Девідські угоди 1978 року між Ізраїлем та Єгиптом. Після тривалих секретних переговорів мирний договір між двома країнами підписали прем'єр-міністр Ізраїлю Менахем Бегін та президент Єгипту Анвар Садат. Документ діє донині, а Картер у такий спосіб "встановив високі стандарти, на які політики рівняються й дотепер", зазначає Рассел Райлі з Університету Вірджинії.

Досі не втратили значення і рішення Картера у зв'язку з введенням радянських військ до Афганістану. У 1980 році він проголосив так звану "доктрину Картера", згідно з якою, спроби будь-яких зовнішніх сил здобути контроль над регіоном Перської затоки розглядатимуть як зазіхання на життєво важливі інтереси США, і їх буде відбито будь-якими необхідними засобами, зокрема військовою силою. Крім того, у відповідь на радянське вторгнення американські військові розпочали навчання і постачання зброї афганській збройній опозиції. Пізніше частину цієї зброї застосували вже проти американців.

Центр Картера і Нобелівська премія

Але саме в зовнішній політиці сталася і найбільша катастрофа епохи президентства Джиммі Картера - невдала спроба звільнення заручників з числа американських дипломатів, захоплених у Тегерані в листопаді 1979 року. Тривалі переговори про їхнє звільнення змусили президента віддати наказ про початок силової операції, яка не досягла своїх цілей і коштувала життя восьми американців і одного іранця. Невдача сталася якраз у рік президентських виборів у США і, на думку експертів, і призвела до перемоги на них Рейгана і відходу Картера з Білого дому.

Після цього в житті експрезидента почався новий етап: разом зі своєю дружиною він створив в Атланті некомерційну організацію Центр Картера, що займалася правозахисною діяльністю, мирним посередництвом у збройних конфліктах і багатьом іншим. Усередині США Центр відомий багатьом своїми зусиллями по боротьбі з бідністю. У 2002 році за свою діяльність Джиммі Картер був нагороджений Нобелівською премією миру. 

Низка дослідників сьогодні вважають, що діяльність Картера після відходу з Білого дому була навіть важливішою, ніж у ролі президента. "Він показав, чого може домогтися американський експрезидент і як можна багато років бути активним у міжнародній політиці, - вказує біограф Картера Зеліцер. - І оскільки підсумок його президентства неоднозначний, то більшість запам'ятає Картера саме за результатами його роботи вже після того, як він пішов із Білого дому".