Як німецькі чоловіки їздять вболівати за національну збірну

Фрідберт Мойрер працює журналістом у Кельні. Кожні два роки для нього та п’ятьох найкращих друзів випадає подія, яку не можна пропустити. Це чемпіонати Європи та світу з футболу. Ось уже 11 років дружини змушені змирятися з тим, що їхні чоловіки улітку просто на два тижні прощаються та вирушають у велику подорож до країни-господаря турніру – переважно з наметами.

Шанувальники наметів та культурного збагачення

Це робиться, щоб бути ближчими до фанів з інших країн, пояснює 52-річний Дірк Зандкюлер, старший у колективі. У туристичних поїздках all-inclusive друзі не знаходять нічого цікавого.

«Я б ніколи не поїхав на такий турнір, щоб просто подивитися гру, піти у готель, випити ще пива, щоб наступного дня поїхати,- ділиться Зандкюлер.- Найбільш захоплює те, що ти їдеш у цю країну, без поспіху, маєш щонайменше тиждень, а то й два, як 2004-го в Португалії, відчуваєш цю країну, ці міста, і ростеш разом з цим турніром, оце чудово!»

Ретельне планування

Але те, що на перший погляд здається безжурним відпочинком, потребує генерального планування, каже Дірк: «Рік триває підготовка, йдеться про квитки, дорогу, ночівлю. В цьому є певний драйв». Це захоплення своїх чоловіків далеко не всі дружини і не завжди поділяють. Зрештою, глави родин, які і так постійно на роботі, проводять ночі за комп’ютером, шукаючи квитки на матчі та обмінюючи їх.

Фрідберт Мойрер описує, як важко було деколи потрапити на важливі ігри: «Коли я замовляв квитки на ЧС-2006 у Німеччині, то бронював стільки, скільки зможу. Оскільки ж білети тоді були персональні, це означало, що я мав розпитати у близько сорока родичів дату народження, адресу, банківські реквізити та номери паспортів. Я не заздрю своїй дружині, бо цілими днями я був недосяжний для спілкування».

«Двоє британців середніх років шукають ночівлі»

Коли проходив чемпіонат світу в Німеччині, то усі розміщали у себе вдома або надворі закордонних уболівальників. У Фрідберта Мойрера, за домовленістю, повинні були розташуватися два англійці віком по 40 років. Коли ж настав час, у дверях з’явилось шість англійських студентів, яким конче потрібне була тимчасове пристанище.

Він розмістив їх у своєму дворі. Через десять днів діти Фрідберта та сусіди так до них звикли, що не хотіли, щоб ті від’їжджали. «На згадку вони подарували тріко англійської збірної, яке я досі зберігаю в шафі як маленьку святиню. Це був справді гарний подарунок»,- каже Фрідберт Мойрер.

Автори: Сандра Пфістер / Захар Бутирський

Редактор: Леся Юрченко