Транзитна привабливість України
26 липня 2005 р.Домовленість з Україною відкриє двері Європи для іранських поставок газу. Така заява пролунала у вівторок від заступника міністра нафти Ірану. Кілька днів тому він зустрічався з головою правління НАК „Нафтогаз України” Олексієм Івченком, з яким, власне, й обговорив перспективи проекту. Ідея не нова – вона доволі активно обговорювалася на двосторонньому рівні впродовж останніх п’яти-семи років. Суть проекту – транспортування газу з території Ірану через Вірменію, Грузію, по дну Чорного моря через територію України на європейський ринок. Щоправда, незважаючи на багаторічні переговори, проект не далеко просунувся. Віце-президент фонду „Стратегія 1” Михайло Гончар пояснює чому:
„Є доволі серйозні питання, пов’язані з проходженням траси газопроводу через гірську територію на Південному Кавказі, а також з доволі протяжною морською ділянкою цього газопроводу по дну Чорного моря, причому в найглибшій його частині. Через це проект потребує значних інвестицій для реалізації. Україні в цій ситуації необхідно діяти послідовно, зважено і, перш ніж братися за реалізацію ризикованих проектів, зробити серйозні комерційні обрахунки.”
Є ще один маршрут, яким іранський газ може подаватися до території України, - сухопутний. Він більший за своєю протяжністю, зате не міститиме морської складової: з Ірану через територію Південного Кавказу та Росії до України. Як бачимо, на відміну від першого варіанту, другий пролягатиме через територію Росії. Однак, як повідомляє наш кореспондент у Москві Анатолій Доценко, російські експерти не у захваті від жодного з варіантів:
„В Інституті економіки Академії наук Росії вважають, що обидва українсько-іранські проекти неприйнятні для Росії. Російські економісти натякають на те, що будь-яка конкуренція в плані поставок газу до Європи без участі Росії зазіхатиме на російські інтереси. Тим більше, що Україна, за словами співрозмовників, намагається таким чином вийти, хоча б частково, з-під залежності від російського енергопостачання. А це вже не просто економіка – це геополітика, зазначають вони. На думку російських експертів, обидва проекти є не стільки вирішеною справою, скільки своєрідним шантажем Росії, свого роду каменем випробування. По-перше, кажуть російські економісти, без згоди Москви обидва проекти нездійсненні, бо навіть варіант прокладання трубопроводу по дну Чорного моря передбачає узгодження з Росією. По-друге, підкреслюють російські вчені, Росія має неабиякий вплив на Іран з точки зору його мирної ядерної програми. А отже, Іран у найближчій перспективі не спроможний реалізувати невигідні Москві проекти через загрозу припинення співпраці в сфері мирного атому.”
Також Україна, вважає експерт Німецького товариства з зовнішньої політики Александр Рар, зі стратегічних міркувань намагатиметься узгоджувати свої дії з Росією. На його думку, складність іранського проекту полягає також у тому, що у ньому задіяно не дві-три країни, а більше. А чим більше, тим складніше їм буде домовитися між собою. Крім того, експерт звертає увагу і на фактор безпеки:
„У цьому проекті задіяно багато неспокійних конфліктних областей. Поки ситуація в них не стабілізується, не можна буде вести мову про безпеку енергетичного транспортування.”
І все ж експерти сподіваються, що після різноманітних узгоджень та досліджень, вердикт цьому проектові буде позитивним. Віце-президент фонду „Стратегія 1” Михайло Гончар зауважує:
„Для кожного проекту має настати свій час. Поки що важко сказати, наскільки цей проект може бути комерційно привабливим. Його можна розглядати як такий, що може бути реалізований у наступному десятилітті. Адже розвиваються технології, змінюється ситуація на ринку газу, ми спостерігаємо зростання попиту, цін на ринках енергоносіїв. В силу цього ті чи інші проекти, які вважалися комерційно ризиковими щодо повернення інвестицій, ставатимуть більш привабливими.”
Німецький експерт Александр Рар вбачає у цьому проекті також позитивні наслідки для геополітичних інтересів України:
„У довготерміновій перспективі для України добре, коли вона транспортуватиме газ чи нафту на Захід. Цим вона не лише зароблятиме гроші, але й як транзитна країна стане одним з важливих факторів безпеки для економіки Європейського союзу. Я думаю, що Україна в цьому питанні рано чи пізно займе ключову позицію. Це підвищуватиме її значення в ЄС, а також у сусідніх державах.”