Наталка Сняданко: Помазок із буремної юності

- Мене звати Степанович. Петро Степанович, - з порогу сказав кругленький вайлуватий чоловік у шапці-ушанці і ніколи не праній куртці, відсунув мене убік, а тоді пройшов у заліплених болотом чоботах просто на кухню. Вже у кухні поцікавився: - Мені до Вас?

- А з якого приводу? - відповіла я і відразу ж подумала, що добре, хоч дітей немає вдома, а то гарний приклад - пускати у дім невідомого, навіть не поцікавившись, до кого він.

- Львівгаз, - лаконічно відповів Степанович із характерною фонетикою львівського передмістя. - Контрольний огляд. Ваші сусіди викликали, то я вже сі перейду по всіх квартирах. Не чули, тарифи на газ знову підняли?

- А їх опускали? - здивувалася я.

- То Ви, пані, зовсім сі не орієнтуєте. Як Ви маєте газову плитку і не маєте лічильника, то платите за норму газу на людину. Була колись норма - шість кубів на людину. Минулого року сказали, шо то забагато і зробили норму три куби. А теперка знову піднесли, і маєте назад шість, - Степанович прискіпливо вдивлявся у газові труби біля нашої плитки.

- Як це - норма газу на людину? - не зрозуміла я.

- Норма газу на людину - то кілько держава схоче. Дивіться. У вас опалення центральне?

- Центральне.

- Воду грієте електрикою?

- Так.

- А духовкою сі грієте?

- Ні. Вона електрична.

- Готуєте на газі багато?

- Рідко. У нас дві мультиварки. Це зручніше.

- Тобто готуєте теж на електриці. Ну, а вони вам теперка кажут, шо Ви сі не вкладаєте в три куби газу на місяць на тій вашій плитці. І будете платити за шість. Бо така тепер норма газу на людину.

- А шість кубів то багато чи мало?

- Ну як Вам сказати. Залежит за шо. В мене хата газом сі опалює. Шістдесят метрів маю, то мені шість кубів на місяць стає. Хіба морози дуже сильні, то більше. А так - шість кубів досит буде. А ви стілько платите, шоб каву зварити і яйце посмажити пару раз на місяць. І то тілько за одну людину. А вас тут кілько прописаних?

- Четверо. І ще бабця покійна. Вона кілька років тому померла, але на неї продовжують нараховувати платню.

- А чого Ви довідку про смерть до нас не занесли, щоб не нараховували?

- Я заносила. Сказали, що то для них не документ. Треба чекати, поки буде наступна звірка з ЖЕКом, тоді і викреслять. А звірки з ЖЕКами, видно, не часто бувають. От ми і платимо за бабцю.

- Ну то теперка будете платити за трийціт кубів, то можна особняк нагріти за ті гроші. Ну та хтось си певно і нагріє. Не дурно ж вони ті тарифи піднімают.

- Розумію. І який вихід?

- Можете лічильник си встановити.

- Скільки коштує встановлення?

- Тисячі три, може три з половиною. То Вам, як Ви сі газом не користуєте, до смерті сі не виплатит. Але можна написати заяву і поставлят безплатно.

- А що для цього потрібно?

- Зара сі подивлю, чи у Вас тут порушень якихось немає.

Нові вікна - теж порушення

Він був трохи схожим на якогось казкового персонажа - чи то Карлсона, чи то Вінні-Пуха, але замість пропелера за спиною чи бочки з медом у нього була стара жіноча сумочка зі шкірозамінника через плече із блискучими золотистими застібками. Шкірозамінник на сумці уже повитирався і обліз, але застібки продовжували блищати, ніби новенькі. Сумку він із розгону пожбурив просто на обідній стіл. Я намагалася не думати, скільки на ній мікробів.

Степанович ще уважніше придивився до нашої плитки і враз посерйознішав.

- Хто встановлював плитку? - запитав він.

- Чоловік, - відповіла я.

- Ну от, маєте порушення. Тре сі звертати до Львівгазу, щоб Вам встановили.

- Справді?

- Так. Є такий циркуляр. Встановлювати газові плитки може тілько Львівгаз. І ніхто більше. Ще у вас тут вікна нові, нема кватирки, то теж порушення. Безкоштовний лічильник Вам теперка можут вже і не поставити. Ну але то не я рішаю. Пробуйте. Але мушу акт на Вас скласти. За самовільне встановлення газу. Складати?

- Може, ми якось без акту домовимося? - невпевнено запропонувала я. - Скільки буде коштувати ваша перевірка?

- А скарги у Вас є? - запитав Степанович.

- Є. Дуже слабкий напір газу.

- Добре, пані, давайте не будемо сваритися. Я ж нікому зла не хочу. Просто самі знаєте, шо тепер сі робе з тим газом. Зара буде вам газ.

І Степанович висипав на простелену на підлозі газету вміст своєї дамської торбинки. Серед численних пласкогубців і дротів різної товщини та довжини виділялися помазок для гоління та розрізана навпіл пластикова пляшка з-під мінеральної води.

Вибуху не буде

- Видите, помазок, - показав він мені. - Сорок штири роки має. Я ше як в морфлоті служив. Давайте воду і мило.

Невже голитися буде, - подумаки здивувалася я, але слухняно принесла що вимагалося. Майстер намочив помазок і намастив милом газову трубу.

- Уважно сі дивіт, - наказав мені. - Шось видите?

- Ні, - чесно відповіла я.

- І добре, бо якби виділи, могло би сі зірвати. А так всьо в порядку. - Він зняв один із пальників і пошпортався у ньому дротом. Полум'я згасло, але з пальника продовжував іти газ. Я вимкнула пальник і відчинила вікно, хоча майстрові, здається, сморід газу не заважав.

- Тепер включіт.

Я трохи повагалася, пригадавши про те, що "могло би сі зірвати".

- Може, зачекати трохи? Все ж таки сильно газом смердить?

- Включіт, - нетерпляче повторив майстер. - Тре сі слухати, як вам кажут. Я трийціп'єть років працюю.

Я увімкнула газ, напір збільшився, хоча і не сильно, але я раптом відчула, що не потрібен мені більший напір, такого цілком достатньо.

- Дуже вам дякую, - поспіхом сказала я. - То скільки я вам винна за роботу?

- Пані, я не є хабарник. Я просто роблю свою роботу. А вам раджу наступного разу не підключати газу самим, бо може сі зірвати і весь дім рознести. До побачення. Я пішов. У мене ше купа викликів нині.

Він зібрав свої інструменти у сумку, і з особливою ніжністю поклав окремо загорнутий у носовичок помазок. Потім почвалав назад, до вхідних дверей, залишаючи за собою брудні плями.