1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Нові посади в ЄС

19 листопада 2009 р.

Де нині в ЄС найспекотніше? У Стокгольмі, в кабінеті прем’єра Фредріка Райнфельдта, коло телефону. Глава уряду головуючої в ЄС Швеції безперервно веде консультації щодо кандидатів на дві нові керівні посади в спільноті.

https://p.dw.com/p/KaxJ
Фото: Toms Grinbergs

Саме такий жарт курсував останній тиждень у Брюсселі. Зрештою, йдеться про дві нові престижні посади в керівництві реформованого Європейського союзу.

Лісабонська угода внесла зміни в розподіл повноважень таких керівних органів ЄС, як Європейська рада, комісія і парламент. Метою цих змін називають досягнення більшої сталості й впливу парламенту на діяльність спільноти. Також у керівництві ЄС у такий спосіб мають з’явитися «додаткові обличчя».

Рада ЄС: як було і як буде

У Євросоюзі до Лісабонської угоди кожні півроку змінювалося головування Європейської ради. Був певний, закономірний принцип ротації, який здавався виправданим. Але фактом було й те, що на чолі ЄС були то сильні, то слабкі уряди, то завзяті, то дуже стримані особистості. І все це в швидкому, як для владних структур, темпі.

У відповідності до реформи, визначеної Лісабонською угодою, дотеперішній принцип ротації залишиться лише на рівні рад міністрів. А от саму Європейську раду голів держав та урядів ЄС упродовж двох з половиною років очолюватиме один і той же президент.

Які якості мають бути в цієї людини? «Президент чи президентка мають, звісно, вміти привести колектив до консенсусу. Ця людина не повинна відстоювати лише інтереси малих чи лише великих країн, вона має дбати про справедливу рівновагу. Це має бути особистість, з якою погоджуються всі всередині спільноти. Водночас президент Європейської ради має бути й гідним обличчям ЄС у світі», - пояснює статс-секретар німецького МЗС Ґюнтер Ґлозер.

Зовнішня політика: що зміниться з новою посадою


Донині в ЄС існують фактично дві посади, які стосуються зовнішньополітичного курсу спільноти. З одного боку, це уповноважений з питань зовнішньої політики (поки – Хав’єр Солана), з іншого – комісар Європейської комісії із зовнішніх питань (поки – Беніта Ферреро-Вальднер).

За Лісабонською угодою, ці обидві посади зливають в одну – Верховного представника ЄС з питань зовнішньої політики й політики безпеки. Цю довгу назву журналісти вже скоротили до «міністра закордонних справ ЄС». Верховний представник є також віце-президентом Єврокомісії й головує в Радах міністрів закордонних справ Євросоюзу. Він має також і окрему дипломатичну службу. «Добре, що тепер буде створена посада цього – так не можна говорити, але всі говорять – міністра закордонних справ ЄС. Бо в минулому зовнішню політику Європейського союзу пов’язували з дуже багатьма обличчями. Віднині ж це буде одна особа, яка до того ж ще й буде віце-президентом Єврокомісії. Тут слід очікувати дуже багато позитивних моментів він такої взаємодії», - аналізує статс-секретар німецького МЗС Ґюнтер Ґлозер.

Більше високих посад – більше конкуренції

Щоправда, попри цілу низку переваг, які з’являються разом з новими посадами в ЄС, політологи очікують і деякі проблеми. Передусім існує небезпека, що виникатимуть напруження між тепер трьома високопосадовцями ЄС: президентом Європейської комісії, президентом Європейської ради та Верховним представником з питань зовнішньої політики й політики безпеки.

«Ці троє намагатимуться представляти ЄС на світовій політичній сцені. Приміром, зустріч з американським президентом. Хто з них має бути центральною фігурою на прес-конференції? Слід очікувати більше конкуренції у владних ешелонах ЄС у майбутньому», - прогнозує Джекі Девіс з брюссельського European Policy Center.

Утім, поки перед представниками влади ЄС стоїть одне велике завдання – обрати гідних політиків на нові високі посади в Євросоюзі.

Автори: Крістоф Гассельбах / Леся Юрченко

Редактор: Христина Ніколайчук