Нобелівські премії: експерти вимагають змін

Хто торік приніс найбільшу користь людству? На перший погляд, питання не тільки безглузде, але й не допускає однозначної відповіді. Тим не менш, таку відповідь - принаймні, формально, - людство щороку отримує. І дає її комітет, який присуджує найпрестижніші у світі нагороди - нобелівські премії. Однак щороку дедалі голосніше лунають голоси з вимогами внесення змін у процедуру присудження нобелівських премій. Цьогоріч арсенал критиків поповнився новими аргументами.

Репортери випередили «нобелівців»

Зазвичай Нобелівський комітет сповіщає новоспечених лауреатів про присудження їм премії приблизно за півгодини до офіційного оголошення, щоб вони встигли зібратися з думками і підготуватися до натиску журналістів. Але цього разу Сол Перлмуттер, який удостоївся премії з фізики, дізнався про своє нагородження від репортерів й спочатку подумав, що з нього потішаються. "Репортери почали мені надзвонювати за 45 хвилин до того, як пролунав дзвінок зі Шведської академії", - каже учений.

Але це ще дрібниці. Те, що Нобелівський комітет не став заздалегідь зв'язуватися з лауреатами, обернулося й значно серйознішим "проколом": лауреатом-медиком - вперше за всю історію присудження премій – став мрець.

Нобелівська премія покійному

Професор Ральф Стейнмен не дожив до радісної звістки: він помер трьома днями раніше, але в Каролінському інституті нічого про це не знали. Нобелівська асамблея опинилася у вкрай складному становищі, адже статус премії виключає її посмертне присудження.

Зрештою, статус вирішили інтерпретувати так, що він, мовляв, забороняє лише свідоме, навмисне присудження нагороди померлого, а в даному випадку про смерть Стейнмена члени асамблеї не знали. Навіть на інтернет-сайті Рокфеллерівського університету, де працював дослідник, оголошення про його смерть не публікували. Але члени Нобелівської асамблеї не пробували попередньо зв'язатися з кожним із лауреатів...

Півстоліття в архіві

Ян-Улоф Йоганссон, колишній керівник відділу науки Шведського державного радіо, каже: "Давно вже слід було знайти спосіб усунути можливість подібних казусів, якщо вже ти присуджуєш найпрестижнішу у світі премію. Набагато гірше, коли премія дістається "не тим", а таке вже бувало, й не раз. Забували, скажімо, про вченого , чий внесок у вирішення проблеми був нітрохи не меншим, ніж внесок лауреата", - каже він. Причини таких помилкових рішень залишаються в таємниці - згідно з правилами премії, всі протоколи, які стосуються висунення та обговорення кандидатур, не підлягають опублікуванню протягом 50 років.

Чимало нарікань викликає і те, що преміями часто удостоюють вчених, які давно вийшли на пенсію, і нагороджують їх за роботи, приміром, тридцятирічної давнини. Типовим прикладом може слугувати лауреат премії з медицини за 2010-й рік Роберт Едвардс, розробник методики екстракорпорального запліднення. За кілька днів до присудження премії британському вченому виповнилося 85 років, він живе в будинку для престарілих й страждає деменцією. За словами дружини, він навряд чи усвідомив навіть сам факт свого нагородження.

Колективна робота

Багато експертів вказують на те, що низка принципів й положень, закріплених у статусі премії на рубежі XIX і XX століть, давно не відповідають нинішнім реаліям. Гострій критиці піддають два положення: те, що премії все ще присуджуються у різних галузях - фізиці, хімії та медицині, - і те, що в кожній з дисциплін премію не може бути присуджено більш ніж трьом вченим.

Сьогодні ж сенсаційні результати часом приносять не одинаки, а великі колективи дослідників, і працюють вони, як правило, десь на стику традиційних дисциплін чи у декількох дисциплінах одночасно.

Без ідеалізації

Минулими роками істотних змін зазнало і саме поняття "користі для людства". Кому як не винахідникові динаміту було знати, що великі наукові відкриття можуть обернутися прокляттям для цивілізації. Властиві рубежу XIX і XX століть ідеалізовані уявлення про науково-технічний прогрес поступилися місцем гіркому скептицизмові: дві світові війни і великі успіхи вчених на ниві розробки атомної, хімічної і біологічної зброї змушують сьогодні багатьох ставитися до досягнень дослідників з недовірою.

Автор: Володимир Фрадкін, Дмитро Каневський
Редактор: Захар Бутирський