Коментар: ЄС-Туреччина - який прогрес?
У той час, як світові лідери збираються на саміт "великої двадцятки", який відбудеться в Анкарі, у четвер, 12 листопада, перед судом у Стамбулі постала молода журналістка Канан Козкун. Її злочин? Проведення журналістських розслідувань. В принципі, вона буде покарана за те, що виконувала свою роботу. За це їй загрожує 24 роки та три місяці ув'язнення. На жаль, це не перший подібний процес. Перед судом продовжують поставати журналісти, які намагались викрити корупцію серед чиновникыв та інші політичні скандали. Ці атаки на свободу преси також були уважно зареєстровані в Брюсселі.
Довгий перелік погіршень
Нещодавній звіт Єврокомісії щодо розвитку ситуації в Туреччині, яка є країною-кандидаткою на вступ до ЄС, свідчить, що країні бракує політичного прогресу. Власне, навпаки - у звіті навіть були відзначені погіршення, особливо в питаннях свободи думки, свободи зібрань, незалежності правосуддя, розділення гілок влади, повноважень президента, змін до законодавства щодо інтернету - і цей перелік можна продовжувати. Таким чином, Туреччина все більше віддаляється від європейських стандартів демократії.
Турецький уряд швидко відреагував на звіт ЄС. На думку уряду, деякі обвинувачення є необґрунтованими, перебільшеними, а отже -неприйнятними. А прем'єр-міністр Туреччини Ахмет Давутоглу ще й розповів про нову конституцію, яка має гарантувати свободи та механізм стримувань і противаг у розподілі влади. Попередні 13 років засвідчили, що подібні заяви залишаються лише теорією - хіба що новий уряд захоче насправді щось змінити на практиці. Якщо Давутоглу мав на увазі це, то він мав би передусім турбуватись про те, аби ЗМІ більше не перебували під тиском, а журналісти могли б виконувати свою роботу, не відчуваючи загрози та не будучи змушеними вдаватись до самоцензури.
Необхідні чіткі сигнали
Навіть якщо правляча "Партія справедливості та розвитку" (AKP) відчуває, що після перемоги на виборах її влада є необмеженою, це враження є оманливим. Туреччина так само потребує партнерів у ЄС, як і їм потрібна Туреччина. Брюссель нашкодив сам собі, коли притримав звіт щодо прогресу країни до проведення позачергових виборів. От і вийшло, що ЄС показав свою слабкість, а AKP відчула себе сильнішою, ніж це є насправді.
У майбутньому ЄС повинен надсилати Анкарі більш чіткі сигнали. Недостатньо лише час від часу повідомляти, що Туреччина є важливим союзником. Та й фінансовою підтримкою переконати Туреччину у тому, що долати кризу біженців треба разом, ЄС також не вдалось. ЄС має шукати кращі стимули - і не лише стосовно біженців та громадянської війни у Сирії, але й щодо посилення демократії у регіоні. А що може бути більш привабливим, ніж поновлення переговорів щодо членства в ЄС? Однак нині вже постає питання, а чи погодиться на це Туреччина? Тож проходження цього вибоїстого шляху разом - в інтересах усіх.