Легіонери: Ми вирішили бути тут, а українці - повинні

"Ми - звичайний підрозділ, просто кілька іноземців разом із українцями", - каже німець Макс Ебергардт, який служить в Інтернаціональному легіоні оборони України. На його думку, є лише одна суттєва відмінність між легіонерами та їхніми українськими побратимами: "Ми вирішили бути тут, а вони повинні бути тут".

Із Максом, двома фінами та австралійцем ми зустрічаємося в одному з тилових міст Донеччини. Тут вони відпочивають після штурмів. Із середини квітня минулого року вони як піхотинці брали участь у боях на Харківщині. Одними з перших зайшли у Купʼянськ під час осіннього контрнаступу.

Читайте також: Скандал в Інтернаціональному легіоні: хто командує іноземними добровольцями в Україні?

"Зеленський попросив, тому я сюди приїхав"

У Німеччині Макс Ебергардт, за його словами, працював у компанії Apple. До приїзду в Україну, розповідає чоловік, його єдиним військовим досвідом була дворічна служба в німецькій армії. За спостереженнями легіонера, в українській армії значно менше формальностей, ніж у німецькій. "Ви можете говорити з командиром по-людськи, а не як підлеглий", - зауважує Макс.

Інтернаціональний легіон оборони України перебуває в складі Сухопутних військ ЗСУ. Дві третини його бійців є іноземцями. Решта - українці. Максу цікаво воювати разом із побратимами із різних країн - через велику кількість різних поглядів і думок. "Хоча іноді це трохи складно - різні культури, різне походження", - зізнається легіонер. Від українських побратимів він вчиться завжди лишатися холоднокровним.

Найскладнішим на цій війні Макс називає час, коли разом із побратимами вони утримували звільнені села - "поки вони не перестали бути селами і перетворились на руїни". Ситуацію на напрямку, де вони зараз воюють, він описує словами "повільно рухаємось". "Цю війну вирішує артилерія, - додає боєць. - Я думаю, ти не можеш бути готовим до цього, але можеш бути щасливим, коли переживеш це".

Водночас Макс не шкодує, що приєднався до легіону. "Тому я і повернувся з відпустки", - посміхається Макс. Недавно він їздив додому на місяць. "Я ніколи не думав, що в Європі знову буде війна. Зеленський попросив, тому я сюди приїхав, - каже легіонер, маючи на увазі звернення президента України в перші дні повномасштабного російського вторгнення. - Я хотів допомогти. Вдома я справді не мав важливіших справ".

Читайте також: Чому іноземці-добровольці їдуть воювати за Україну?

"Головна мета - захистити європейську незалежність"

"У нас погана історія - у Фінляндії та Росії, - говорить про власну мотивацію воювати в Україні фін на імʼя Елмо, який попросив не називати його повне ім'я. - Це дає додатковий поштовх - захищати європейську незалежність".

За словами Елмо, він працював у сфері видобутку діамантів. Раніше проходив строкову службу у фінській армії, де здебільшого тренувався захищатися. "А в Україні - важка артилерія. Я думаю, що нам, у Фінляндії, також потрібно на цьому зосередитися. І, звичайно, тут багато мін - про це також потрібно пам'ятати", - розмірковує Елмо.

Він каже, що його рота наразі забезпечена технікою, але лишається потреба у приладах нічного бачення. "Боєприпасів, звичайно, завжди може бути більше і більше. Підтримка Заходу справді дуже важлива. Тож будемо сподіватися, що вона триватиме", - додає Елмо.

Легіонер захоплюється сміливістю українських побратимів. "Я не знаю, як це пояснити, але вони справді сміливі. Вони нічого не бояться", - визнає легіонер. Він планує лишатися в Україні до кінця війни - якщо дозволить фізичне і психічне здоровʼя. "У нас справді хороший взвод - ми можемо про все поговорити, - запевняє Елмо. - Усі знають один одного, і легко побачити, якщо у якогось хлопця чи дівчини поганий день або стрес".

Читайте також: Невидимі поранення. Психологічна реабілітація військових

"Минуле не має значення"

Його земляк із позивним "Гоббіт" своїм найбільшим стресом вважає ракетний обстріл Яворівського полігону у березні минулого року, куди він приїхав на тренування. "Вже потім були близькі зіткнення, у мене стріляли. Але все-таки найбільший психологічний шок - однозначно Яворів, - запевняє легіонер. - Через те, що ми цього не очікували. Я ніколи не бачив стільки крилатих ракет в одному місці. Це точно відрізняється від артилерії та стрілянини".

Читайте також: Атака на Яворівський полігон: за наведення вогню судять майора КДБ

Як і Елмо, на рішення "Гоббіта" приєднатися до інтернаціонального легіону в Україні вплинула радянсько-фінська війна. "Коли Зеленський покликав добровольців, я подумав, що Європа робить недостатньо. Я знаю, що, коли у нас була війна, до нас приїхали добровольці. Тож я подумав: принаймні це я можу зробити", - знизує плечима чоловік.

Говорячи про роль інтернаціональних легіонерів у російсько-українській війні він віджартовується - "померти або отримати поранення", аби Захід не забув про війну в Україні та продовжив військову допомогу. "Це не мета, але, думаю, це найбільша послуга, яку ми можемо зробити. Я розумію, що, чим більше часу триває війна, тим менше люди хочуть про неї чути", - каже "Гоббіт".

Ситуація на фронті, за його оцінками, розвивається на користь ЗСУ. "Наш підрозділ щойно пішов на штурм і лише з одним пораненим. Дев'ятеро росіян вбито. Повільно, але ми просуваємось увесь час", - додає легіонер. Війна відрізняється від того, як він її уявляв. "У Фінляндії ми думали, що це буде жахливо - не буде доступу до комфорту, не буде телефонів, не буде піци, не буде шаурми. Але коли ми тут і, так би мовити, не працюємо, у нас є Інтернет, є доступ до їжі, напоїв. Війна не завжди така погана. Тут бувають веселі моменти і веселі часи", - із посмішкою каже "Гоббіт".

Він приємно вражений привітністю цивільних українців. "Мені здається, я ніколи не відчував стільки прийняття та тепла від незнайомих людей, як, наприклад, на Харківщині, де був контрнаступ минулого року, - зізнається боєць. - Люди буквально намагалися ставати на коліна і цілувати наші чоботи, коли ми заходили в щойно звільнені міста. Я відчуваю, що тут мене дуже цінують".

Наразі "Гоббіт" не бачить для себе іншого майбутнього, окрім військової служби. До легіону і строкової служби він кинув навчання у школі та почав продавати нерухомість. Тому, каже, його не цікавить, чим його побратими займалися до легіону. "Що би ви не робили в минулому, це не має значення, якщо ви приїжджаєте сюди і боретесь із росіянами, - запевняє "Гоббіт". - Єдине, що має значення, це те, наскільки добре ви працювали вчора". Сам він ховає обличчі за балаклавою і просить не вказувати його імʼя.

"Єдине, у чому я справді хороший"

Австралієць Кайлеб Ліст говорить про своє минуле відверто, але без ентузіазму. "Я був простим сільським пожежним", - посміхається хлопець. Після початку повномасштабної війни він приїхав до України. "Я хотів випробувати себе, довести до межі - говорить про свою мотивацію легіонер. - Загалом я це зробив. І зараз я просто продовжую цим займатись, тому що це єдине, у чому я справді хороший. Я справді не надто вникаю в політику".

Наразі Кайлеб - командир групи вогневої підтримки, у його підпорядкуванні 14 людей. "Ми використовуємо великокаліберні кулемети та гранатомети. Наше завдання - придушити ворога і підтримати піхотинців. Це великий стрес і велика відповідальність, але це те, що ми повинні робити", - знизує плечима боєць. Він захоплено розповідає про свій кулемет - трофейний, із російською позначкою Z та написом українською "Свиня". Каже, що навчився користуватися радянською технікою і загалом задоволений нею.

Кайлеб скаржиться на біль у спині - від носіння бронежилету, та погіршення слуху - від кулеметних черг. Тим не менш він із завзяттям їде на полігон, аби потренуватися перед наступним бойовим завданням. "Будь-кому, хто прийде в легіон, я би сказав наступне: ваші навички і попередній досвід не мають значення. Адже ця війна значно відрізняється від усього іншого", - висновує Кайлеб.