Чому в Україні досі нема кладовища для полеглих військових

Сім з 27 років життя уродженець Донеччини Владислав Литвиненко присвятив захисту України. Вступивши до лав полку "Азов" на початку 2015 року, хлопець брав участь у звільненні Широкиного, боях на Світлодарській дузі, за Золоте, Гнутове, Попасну. Через численні контузії, отримані на фронті, "азовець" планував звільнитися зі служби у 2022 році, втім повномасштабне вторгнення РФ в Україну зробило це неможливим. 23 березня 2022 року Литвиненко загинув, обороняючи оточений Маріуполь.

Після передачі тіла Влада до Києва батьки вдалися до кремації, аби згодом поховати сина разом з іншими військовими. Відтоді урна з прахом тимчасово перебуває в київському крематорії, але термін її зберігання завершується в листопаді цього року. Після родина буде змушена забрати її додому, адже спеціального місця для поховання військових в Україні досі немає, а ховати на цивільних цвинтарях без належних почестей батьки категорично проти.

"Ми подивилися, як ховають наших героїв на кладовищах Києва. Вибачте, але це ганьба. Там немає місця, ховають під парканами, до того ж руйнують, трощать могили. Крадуть наші азовські прапори, родини вже замучилися їх міняти", - пояснює у розмові з DW мама Владислава Віра Литвиненко, яка очолює громадську організацію родин загиблих військових "Серце нАЗОВні".

Литвиненко сподівається, що облаштування спеціального кладовища для військових вирішить цілу низку питань. Серед них - зокрема й те, що внутрішньо переміщені українці з нині окупованих РФ регіонів, не хочуть ховати близьких на цивільних цвинтарях у містах тимчасового перебування. В очікуванні на створення кладовища для військових дехто з них вимушено зберігає урну з прахом вдома, каже Литвиненко.

До того ж, на відміну від цивільних цвинтарів концепція кладовища для військових передбачає створення окремої ділянки для тих захисників, чиї тіла не були знайдені, щоб їх рідні мали місце для вшанування пам'яті, зауважує жінка.

Разом з представницями інших громадських організацій Литвиненко вже понад рік домагається від влади якнайшвидшого облаштування кладовища для полеглих - бере участь у нарадах за участю представників міністерства в справах ветеранів, міністерства культури та інформаційної політики, КМДА та Українського інституту національної пам'яті, а також виїжджає на огляд потенційних ділянок.

Обговорення місця розташування кладовища триває понад рік

Основною вимогою родин полеглих захисників було те, щоб кладовище створили в межах Києва. За цей час під його будівництво пропонували декілька локацій у столиці. Спочатку поруч з урочищем Бабин Яр, але історики виступили проти, згодом на Лисій горі в Голосіївському районі столиці, що розкритикували екологи. Пропозиція облаштувати кладовище на Співочому полі сподобалася родинам полеглих військових, каже Віра Литвиненко, адже "це схили Дніпра, що є почесним". Однак і цей варіант відхилили через недостатню для реалізації проєкту в 50 тисяч поховань площу.

Зрештою взимку цього року близьким полеглих захисників України запропонували ділянку по Броварський трасі в Биківнянському лісі - поруч з меморіалом жертвам сталінських репресій 1937-1941 років. За словами Литвиненко, родини загиблих не одразу погодили її через розташування на околицях Києва та сусідство з похованнями розстріляних у Биківні.

"Нам хотілось би, щоб це була окрема історія, але нас вмовили, що це дуже влучна локація в плані продовження історичної пам'яті, боротьби з тоталітаризмом", - розповідає Віра Литвиненко. Головним аргументом для близьких полеглих стала обіцянка розпочати перші поховання вже восени цього року, наголошує жінка.

Читайте також: Їхня доля невідома: як в Україні шукають безвісти зниклих воїнів ЗСУ 

Найменш проблемна земельна ділянка

Публічна презентація проєкту Національного військового меморіального кладовища (НВМК) вздовж Броварського шосе поруч з Биківнею відбулася 23 березня цього року. Тоді на брифінгу в київському медіацентрі "Україна" тодішній міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко переконував, що це є "найбільш швидким варіантом", адже заповідник перебуває у віданні міністерства культури.

"Оскільки земля вже відведена нам, це найбільш швидкий шлях, щоб там можна було почати облаштовувати кладовище. Я думаю, що такий вихід дозволить це зробити вже восени цього року", - обіцяв Ткаченко.

Тоді ж перший заступник міністерки у справах ветеранів Олександр Порхун наголосив, що проєкт передбачає відступ у 500 метрів від меморіалу "Биківнянські могили", аби уникнути віднайдення рештків жертв сталінських репресій під час будівництва НВМК. 

Зеленський зволікає з підписанням закону

Уже на початку травня створення НВМК поруч з Биківнею підтримала Верховна Рада України, що мало б відкрити шлях для реалізації проєкту. Втім, попри неодноразові публічні та непублічні заклики родин полеглих, документ досі не підписав президент України Володимир Зеленський.

"Закон мав би бути підписаний або заветований президентом протягом 15 днів після голосування. Не зроблено ні того, ні іншого. Це все в підвішеному стані", - наголошує Литвиненко. Жінка додає, що на їхній лист-звернення, надісланий ще в середині червня, в ОП відповіли лише нещодавно "формальною відпискою", констатувавши, що документ перебуває в очікуванні на підпис президента та що думку родин полеглих врахують. На запит DW із запитанням, чому затягується підписання закону, в ОП на момент публікації цього матеріалу так і не відповіли.

Уряд змінив локацію на Гатне

19 серпня Кабінет міністрів ухвалив постанову, якою втретє за рік змінив локацію для будівництва НВМК. За рішенням уряду, кладовище має бути облаштоване на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області до 30 липня 2025 року.

Приводом для чергової зміни ділянки стали застереження Українського інституту національної пам'яті щодо виявлення недосліджених масових поховань на території Биківнянського лісу, а  також "об’єктів Другої світової війни, котрі можуть підлягати науковому вивченню та державній реєстрації як пам'ятка культурної спадщини", пояснив перший заступник міністерки у справах ветеранів Олександр Порхун у відповідь на запит DW.

"Відтак всі етапи організації та проведення досліджень, пошукові роботи та можливі ексгумації людських останків (за умови їх виявлення та з урахуванням сезонності окремих видів робіт) займуть щонайменше 18 місяців, що є неприйнятно довго в умовах крайньої необхідності побудови НВМК", - зазначив Порхун, наголосивши, що до проведення цих досліджень "розпочати проєктні та інші роботи зі створення НВМК" на цій ділянці неможливо. Крім того, ще однією проблемою він назвав недостатню площу території для реалізації проєкту НВМК.

Голову громадської організації родин загиблих військових "Серце нАЗОВні" Віру Литвиненко такий розвиток подій обурює.

"Неофіційно нам обіцяли, що у разі вчасного підписання президентом закону (про облаштування кладовища в Биківні. - Ред.), ми вийдемо на перші поховання наприкінці літа. Натомість 2 серпня нас (громадських активістів. - Ред.) зібрали для того, щоб презентувати ще нову ділянку - якесь Південне кладовище, яке дуже далеко від Києва і яке раніше було визнано найпроблемнішим варіантом, адже, як нам казали, там пролягає Смарагдова мережа і є підземні води", - зауважує Литвиненко. 

Кабмін не дослухався до думки родин загиблих героїв

Вона наголошує, що шість громадських організацій родин полеглих військових, які були присутні на зустрічі, не погодили цю локацію, однак уряд не взяв до уваги їхню думку. Хоча ще в березні на презентації проєкту НВМК міністерка у справах ветеранів Юлія Лапутіна наголошувала на важливості врахування позиції родин полеглих.

Крім того, Віра Литвиненко звертає увагу на те, що представник Українського інституту національної пам'яті Володимир Тиліщак був присутній на всіх попередніх зустрічах щодо реалізації проєкту поруч з Биківнею, втім до серпня, за її словами, не висловлював жодних застережень щодо недосліджених могил на цій території. "Його пересторогою було зробити відступи від "Биківнянських могил" і на його вимогу це в проєкті врахували", - зауважує Литвиненко. До того ж у березні Тиліщак публічно наголосив на повній підтримці УІНП цієї ініціативи.

"Ми просили надати нам документи, які підтверджують, що там можуть бути поховання недосліджені. Жодного натяку, що такі документи існують, не було. Тому все це виглядає в наших очах як просто якісь побрехеньки. Я з усією повагою до тих вояків, репресованих, але сучасні герої гниють в рефрижераторах, бо їх нема де ховати", - каже Литвиненко.

Тим часом кандидат історичних наук, академічний директор магістерської програми з досліджень пам'яті та публічної історії Київської школи економіки Антон Лягуша, який брав участь у публічній дискусії в КШЕ щодо увічнення пам'яті героїв у травні, вважає, що аргумент щодо можливих недосліджених поховань у Биківні може бути робочим.

"Я не впевнений, що там є ще поховання, бо я не є археологом і істориком цього періоду та території. Але це справді ризиковано, бо це дуже велике місце, куди звозили на розстріли", - каже Лягуша у розмові з DW. У той же час він припускає, що подібні проблеми можуть виникнути під час робіт з облаштування НВМК і на новій ділянці в Гатненській громаді, адже "ми багато чого не знаємо в нашій історії".

Символічність Гатного - незрозуміла

Крім того, історик вказує на відсутність обґрунтування владою вибору нової ділянки з точки зору її символічності. "Суспільству не пояснюють значущість Гатного. З Биківнею все було зрозуміло, це пролонгована в часі історія боротьби України за свою незалежність. Чому Гатне, я не можу зрозуміти", - наголошує експерт.

Одну з основних проблем в питанні НВМК Лягуша вбачає у відсутності публічної дискусії між владою та лідерами думок, громад та родин полеглих героїв. "Мені здається, тим самим і мінкульт, і мінвет себе самі обмежують і ставлять в слабку позицію. Наразі дискусія зворотна. Тобто рішення спочатку ухвалене й уже потім за ним слідують реакції, протести та вимоги пояснень", - зауважує Лягуша. 

Повільність рішень держави може спричинити соціальний конфлікт

На його думку, ситуація, яка виникла навколо облаштування НВМК, є частиною глибинної проблеми відсутності інституціоналізації політики пам'яті про війну Росії в Україні.

"У нас великий розрив між тим, що суспільство очікує і потребує вже, і тим, що робиться. Бо герої гинуть зараз, їхні близькі хочуть, щоб їх пам'ятали й увічнювали, як має бути, бо жити з нерозділеним горем дуже важко. Тому з низів відбуваються такі спорадичні практики увічнення. Як наприклад, прапори з іменами полеглих на Майдані або облаштування меморіалів у громадах", - пояснює історик. Він припускає, що повільність держави у рішеннях може вилитися в прямий соціальний конфлікт.

Напруга між родинами полеглих захисників та чиновниками, які причетні до реалізації проєкту НВМК, вже досягла значного рівня. Як зазначає Литвиненко, вона ніколи не могла подумати, що за гідне поховання її сина доведеться боротися.

"Держава могла б це зробити без сперечань та знущань за попередні дев'ять років війни. Але вони цього не зробили. І зараз починається перетягування каната. Ми розуміємо, що очевидно є чийсь фінансовий інтерес. Тому придумаються дедалі нові перешкоди, як ці недосліджені захоронення. Хіба за це гинули наші діти? Боролись з ворогом, щоб внутрішній ворог так знущався над нами?" - обурюється Литвиненко.

За її словами, родини полеглих домагатимуться того, щоб НВМК облаштували поруч з Биківнею, як було погоджено раніше. Ховати військових у селищі за межами Києва вони категорично проти.