Після удару РФ: мати і донька з Краматорська живуть без ніг

"Здавалося, що все закінчилося", - такими словами Наталія Степаненко згадує 8 квітня 2022 року. Жінка разом із донькою Яною та сином Ярославом втікала від війни. Вони втрьох намагалися виїхати з Краматорська у день, коли Росія вдарила по місцевому вокзалу балістичною ракетою з касетною боєголовкою.

Тоді 11-річна Яна та її мама Наталія дістали важкі поранення - дівчинка втратила обидві ноги, мама - одну. Єдиний, хто вцілів після трагедії, - Ярослав. Відтоді хлопчик став головною підтримкою для мами та сестри.

З протезами - додому

Понад рік Степаненки провели у Сан-Дієго, де проходили протезування в одній з клінік США. Наталія наново вчилася ходити на одному протезі, а Яна - одразу на двох. "Тяжко було спершу, звичайно, але потім якось поступово звикли. Яночка почала ходити на протезах, але згодом її довелося прооперувати. Адже після операцій, що їй робили в Україні, Яночці десь трохи закрутили нерв. У неї почалися болі. Тож у США вирішили втрутитися і 4 листопада 2022 року її прооперували", - розповідає Наталія.

Та попри усі випробування Яна з посмішкою згадує перебування у Сполучених Штатах. Дівчинка із захопленням розповіла DW про американські гірки, на яких каталася разом із мамою, про нових друзів з Сан-Дієго та океан, який побачила вперше в житті. Утім, каже, постійно сумувала за Україною й стежила за новинами.

І хоча Степаненки мали можливість залишитися у Сполучених Штатах - все ж вирішили повернутися додому. "За своєю мовою сумували, за своєю землею, за людьми. Знаєте, навіть за хлібом сумували. Ми купували там сало, але воно не зрівняється з нашим. Як тільки ми повернулися в Україну, то я одразу купила і сало, і м'ясо", - розповідає Наталія.

Читайте також: "У мене немає ноги, але є мрії": як живе 19-річна військова після ампутації

Півмарафон на протезах

Після протезування і реабілітації Наталія та Яна впевнено ходять. Ба більше - 3 вересня Яна пробігла свій перший півмарафон. Разом із українцями, які отримали поранення на фронті, дівчинка здолала спеціальну дистанцію протяжністю 70 м. Крім того, Яна стала обличчям кампанії зі збору коштів на обладнання для реабілітаційного відділення Unbroken kids, яке працюватиме на базі лікарні Святого Миколая Першого медоб’єднання Львова. Там допомагатимуть відновлюватися дітям після осколкових поранень, мінно-вибухових травм, ампутацій, опіків та нейротравм.

Нині Степаненки живуть у Львові, де Яна готується до заміни протезу. Новий протез для дівчинки мають виготовити у майстерні реабілітаційного центру "Незламні". Протези доведеться змінювати щороку, аж доки Яна не перестане рости. "У зв'язку з тим, що Яночка росте, її форма тіла постійно змінюється, змінюється форма ніг. Їй потрібно буде ще кілька разів змінювати її протези. Зараз у неї настав саме той період часу, коли потрібно знімати нові мірки і розпочинати процес виготовлення нових протезів, які, я маю надію, прослужать їй ще потім рік", - пояснює медична директорка дитячої лікарні Святого Миколая Першого медоб'єднання Львова Зоряна Іванюк.

Читайте також: Допомога жертвам війни: як працює найбільший в Україні центр реабілітації

Трагедія однієї родини

Внаслідок агресії Росії проти України Наталія та Яна втратили не лише ноги, а й найдорожчих людей. Напередодні повномасштабного вторгнення Росії Степаненки жили своїм звичним життям. "Спочатку ми проживали в Новоселівці, це поряд з нашим Нью-Йорком. Потім ми купили будинок у Нью-Йорку. В 2016 році ми переїхали, діти пішли спочатку в садочок, потім - в школу. Жили собі, все було нормально. Діти росли, бігали, гуляли, їздили до бабусі нашої в Новоселівку", - згадує Наталія.

Нині немає ані дому, ані бабусі. Мама Наталії загинула торік під час російського обстрілу. Тоді снаряд армії РФ поцілив у родинний будинок Степаненків. Крім того, війна забрала й коханого Наталії, який воював у лавах ЗСУ ще до повномасштабного вторгнення. "Він з 2015 року воював. Тоді ми й познайомилися. Потім у 2016-2017 роках він у воєнкоматі служив. І лише в січні  2022-го у нього контракт закінчився. 29 січня він приїхав додому. Я думала, що він місяців п'ять побуде вдома, відпочине, а потім вже піде на якусь роботу. А тут почалася війна", - розповідає Наталія.

Читайте також: Наодинці з потрясіннями: як українські жінки проживають війну без чоловіків

Та попри усі випробування Степаненки вірять, що настане день, коли вони зможуть нарешті повернутися додому. Бо хоч вони й побували у США, але найбільше мріють повернутися в свій український Нью-Йорк.