Громадсько-правовому мовленню Німеччини - 60

Рік перед цим була заснована Федеративна Республіка Німеччина - з федеративним устроєм як наслідок ліквідації націонал-соціалістичної держави. Одразу після того, як завершилась Друга світова, країни-переможці розформували німецькі радіопередачі. Було ухвалено, що у ФРН ніколи не буде радіостанцій або телеканалів, які б перебували під впливом політиків або слугували цілям пропаганди. Американський офіцер з контролю в Мюнхені Едмунд Шехтер (Edmund Schächter) виклав цілі та сутність створення ARD з погляду країн-переможців:

«Радіостанції, з нашої точки зору і за нашим глибоким переконанням, не повинні більше бути рупором та органом того чи іншого уряду. Радіостанції мають представляти всі верстви населення та давати можливість для висловлення думок усім групам і партіям».

Фірмова ознака та реальний стан речей

Віддаленість від держави та політична незалежність досі є фірмовим знаком громадсько-правового мовлення. Існує багато прикладів, коли це справді вдавалося. Утім, ніде правди діти – у політиків й партій подекуди виходило використовувати цей інститут у своїх цілях.

Взяти до прикладу обрання Бундестаґу - партії мають право транслювати тут свою виборчу рекламу. Пояснюється це тим, що, мовляв, виборчі ролики – внесок до інформацтивної функції ARD. Хоч ідеться про чистої води політичну пропаганду. Аби зберегти свою репутацію, мовники повідомляють, що не несуть відповідальності за зміст рекламного включення. Те саме стосуєтся і впливу політиків, які входять до так званих телевізійних рад, на обрання директорів громадських радіо- і телекомпаній. Ради стежать за бюджетами окремих каналів, відповідно й за директорами. Нерідко директором стає також представник партії, яка має вплив у телевізійній раді.

Фінансова незалежність

Федеральне громадсько-правове мовлення і через 60 років після свого заснування є недоторканним. Рішення щодо змісту програм ухвалюються самостійно, фінансування здійснюється через суспільні внески – «телевізійно-радійний податок». Його розмір – 17,98 євро на місцяь.

Не можна сказати, що в німецьких політиків зовсім не було спокуси зробити суспільне телебачення державним. Наприкінці 50-х років тодішній канцлер Конрад Аденауер хотів створити канал «Deutschland Fernseh GmbH». Однак його спроба не увінчалась успіхом – конституційний суд ухвалив, що компетенцію в питанні телерадіомовлення мають федеральні землі, а не центральний уряд. Завдяки цьому рішенню через кілька місяців прем'єр-міністри регіонів Німеччини наважилися заснувати центральну телеорганізацію громадського права. Так народилося ZDF («Zweites Deutsches Fernsehen»), яке почало своє мовлення 1 квітня 1963 року.

Головні новини країни

Тривалий час глядачі могли приймати лише регіональні телепрограми та центральний канал ARD, адже приватні телеканали дозволили лише на початку 80 років. Але й понині випуски новин громадсько-правових каналів дивиться більше людей, ніж на комерційних каналах.

ARD є гігантським медіа-концерном – до нього входять дев'ять земельних телекомпаній, у яких працює 20 тисяч співробітників, в ефір виходять 11 каналів телебачення й 55 радіопрограм. До структури входять навіть 16 оркестрів та вісім хорів. Що найважливіше – ARD утримує за кордоном близько сотні радіокореспондентів та десь тридцять телепредставництв, зокрема й у Києві.

Автори: Матіас Гельфельд, Захар Бутирський
Редактор: Христина Ніколайчук