Штайнмаєр - від «сірого кардинала» до кандидата в канцлери
8 вересня 2009 р.
«Супермен попри власну волю» - так німецька газета «Welt am Sonntag» в червні 2008-го року назвала віце-канцлера Франка-Вальтера Штайнмаєра. Тоді глава зовнішньополітичного відомства Німеччини ще справляв враження людини, яка не палає бажанням очолити передвиборну кампанію своєї партії. Однак чотири місяці після цього делегати з'їзду Соціал-демократичної партії Німеччини проголосили його своїм претендентом на крісло глави уряду. За Штайнмаєра тоді проголосувало 95 відсотків учасників форуму. Таким чином він офіційно став головним політичним суперником нинішнього канцлера Анґели Меркель. Запропонував його кандидатуру тодішній голова СДПН Курт Бекк, у якого з партійним лідерством на федеральному рівні не склалося й він пішов у відставку. Після цього соціал-демократів знову очолив Франц Мюнтеферінґ.
Вогні рампи
Таким чином Штайнмаєр остаточно вийшов з політичного тилу, в якому він перебував тривалий час: спочатку він був чиновником у статс-канцелярії в Ганновері, потім - статс-секретарем у відомстві канцлера і врешті-решт - міністром закордонних справ. Останню посаду Штайнмаєр обійняв після парламентських виборів 2005-го року, що сталося, до речі, майже випадково. Він тоді був ще мало відомий виборцям, і вони не пестили його особливою довірою. Лунало чимало сумнівів у тому, що цей політик взагалі справиться з дорученою йому посадою. Після Віллі Брандта він був першим соціал-демократом, який знову очолив зовнішньополітичне відомство.
Однак Штайнмаєр досить швидко розібрався зі своїми новими завданнями, за свій суверенний стиль керування він заслужив повагу, як всередині країни, так і за її межами. За короткий проміжок часу його популярність помітно зросла. Восени 2006-го року - через рік після парламентських виборів - за рейтингом він уже помітно випереджав канцлера Анґелу Меркель.
Пізній старт
При цьому Штайнмаєр досить пізно вийшов на сходи політичної кар'єри. Він народився 5-го січня 1956 року в Детмольді, виріс у селі Бракельзік, вивчав юриспруденцію й політологію в Ґісені. Після навчання залишився в Ґісені працювати науковим співробітником на кафедрі суспільного права, згодом обійняв посаду доцента у Вісбадені.
Після захисту докторської 1991-го року Штайнмаєр, який ще 1975-го року став членом СДПН, влаштувався референтом в урядовій канцелярії федеральної землі Нижня Саксонія. Там він відповідав за питання права й політики в сфері засобів масової інформації. Досить швидко йому доручили керівництво офісом земельного прем'єр-міністра Ґергарда Шредера. Коли Шредер став канцлером, Штайнмаєр перебрався разом з ним спочатку до Бонна, а потім - Берліна. Як статс-секретар у відомстві канцлера він серед іншого відповідав за координацію діяльності спецслужб. У липні 1999-го року його призначили керівником відомства канцлера. Цю посаду він зберіг за собою й після дуже нерішучої перемоги "червоно-зеленої" коаліції 2002-го року. У такій своїй функції Штайнмаєр відіграв важливу роль у пошуку консенсусу в питанні відмови від використання атомної енергії, під час реформування ринку праці, у подоланні криз, які виникли після терористичних нападів 11 вересня 2001-го року.
Після дострокових парламентських виборів, які відбулися у вересні 2005-го року, та після того, як його товариш і меценат Шредер полишив політику, Штайнмаєр очолив міністерство закордонних справ. Він сподівається, що наступні парламентські вибори принесуть йому не тільки канцлерську посаду, але й прямий депутатський мандат від виборчого округу Бранденбурґ.
Сімейна людина
Штайнмаєр одружений на Ельке Бюденбендер, яка за професією є адміністративним суддею. Подружжя має доньку. Досі Штайнмаєр фактично не з'являвся на публіці зі своєю родиною. Лише в червні 2009-го року він разом з дружиною взяв участь в одному з телешоу. «Я вважаю свого чоловіка відмінним політиком, а не політичним шоуменом. Він – людина, яка звикла працювати. Він - цілеспрямований», - сказала Ельке Бюденбендер під час цієї передачі, що відбулося незадовго перед виборами до Європарламенту.
Після поразки на виборах до Європарламенту влітку 2009, коли соціал-демократи здобули найгірший у своїй історії результат, Німеччина побачила деморалізованого кандидата на посаду канцлера, якому лише насилу вдалося зберегти спокій. Складалося враження, що Штайнмаєр здався ще перед тим, як розпочалася боротьба за відомство канцлера.
Але вже через тиждень після виборів глава зовнішньополітичного відомства несподівано для всіх із блискучою промовою виступив на позачерговому з'їзді СДПН, продемонструвавши, що він і надалі претендує на владу. «Я хочу стати канцлером усіх німців!» - заявив він, викликавши своїми словами бурхливі оплески делегатів. Оплески тривали десять хвилин. У такий спосіб соціал-демократи подякували своєму кандидату на посаду канцлера за те, що той у гіркий час поразки й розпачу все ж таки зумів надихнути їх надією і повернути їм упевненість у собі.
Автор: Беттіна Маркс / Володимир Медяний
Редактор: Роман Гончаренко