Абхазія: „Розморожений конфлікт”

Головною темою коментарів у пресі залишається воєнний конфлікт на Близькому Сході та міжнародні миротворчі зусилля, спрямовані на його залагодження. Ще однією гарячою точкою стала в ці дні й Абхазія, звідки теж надходять повідомлення про збройні сутички. Газета SÜDDEUTSCHE ZEITUNG про події в Кодорській ущелині пише:

Абстрактною мовою дипломатії події в Абхазії можна було б назвати „замороженим конфліктом”. Хоча правильніше було б сказати – „невирішений конфлікт”. Людина безвідповідальна завжди може його „розморозити”. Конфлікт у Абхазії такий же старий, як і розпад Радянського Союзу. У ході війни початку 90-х років чорноморський регіон відділився від Грузії. Як і Північна Осетія, Абхазія перетворилася на таку собі невизнану світом міні-республіку. Хоча за її спиною стоїть найбільша країна світу. Росія є неофіційним гарантом незалежності Абхазії. І це створює передумови для того, що „заморожений конфлікт” може певного часу спалахнути вогнем, -

зазначає SÜDDEUTSCHE ZEITUNG і веде далі:

Грузинський президент Михайло Саакашвілі скерував збройні сили у невелику частину Абхазії, яка не контролюється сепаратистами, щоб принаймні там відновити владу Тбілісі. Звичайно, росіяни й абхази відреагували на це з великим обуренням. Зрештою, було б дивно сподіватися іншої реакції. У „замороженому конфлікті” будь-яка зміна провокує ескалацію напруги. У кожної конфліктуючої сторони є свої „гарячі голови”, котрі лише на це й очікують. У тіні близькосхідного конфлікту, вони прагнуть і на Південному Кавказі змусити гармати заговорити. Наслідки цього були б спустошливими, -

застерігає SÜDDEUTSCHE ZEITUNG і висловлює сподівання на здоровий глузд конфліктуючих сторін:

Тепер все залежатиме від почуття відповідальності Саакашвілі та російського президента Володимира Путіна. Поки що від них можна було почути лише взаємні звинувачення. Але цими днями грузинсько-російські відносини вимагають холодної врівноваженості, – підкреслює SÜDDEUTSCHE ZEITUNG.

У своєму коментарі до збройного конфлікту на Близькому Сході газета FRANKFURTER RUNDSCHAU звертається до подій майже 60-річної давнини:

Перші миротворчі загони ООН прибули на Близький Схід ще 1948-го року, аби контролювати припинення вогню між ізраїльтянами та арабами. Вони там дислокуються вже 60 років, але миру в регіон так і не принесли. Нові, потужніші миротворчі сили зможуть лише тоді щось змінити, коли їм вдасться винести урок з шести десятиліть збройного протистояння. А він полягає в тому, що воєнного вирішення конфлікту не існує, є лише політичний. Тому гострі дебати щодо відрядження в зону конфлікту міжнародних миротворців стають щоразу більш схожими на змагання, хто краще грає на уявній гітарі. Руху нібито й багато, а результату – жодного. І так буде доти, доки все вимірювати військовою логікою й відкласти вбік політичні інструменти – пророкує FRANKFURTER RUNDSCHAU.

Газета LAUSITZER RUNDSCHAU з Котбуса торкається теми загибелі миротворців ООН під час атаки ізраїльської авіації:

Атакою на пост миротворців ООН сумнівна воєнна операція Ізраїлю досягла апогею негативного міжнародного ставлення. Хто із симпатії чи із солідарності раніше схвалював ізраїльські дії, тому нині стає це робити щоразу складніше. Хоча не слід відвертати очі й від жорстокої правди про поведінку бойовиків „Хезболли”. Це угруповання не робить жодної таємниці з того, що бажає, аби цивільних жертв ставало чимраз більше. А для цього прикривається мирними мешканцями як живим щитом – читаємо в LAUSITZER RUNDSCHAU.

Газета DER NEUE TAG з Вайдена коментує результати міжнародної конференції, присвяченій близькосхідному конфлікту, яка пройшла у Римі:

Від самого початку було зрозуміло, що на конференції не відбудеться значного поступу у вирішенні проблеми. Занадто коротким був час для її підготовки. Тим більше, що реальні шляхи залагодження конфлікту прокладаються не на очах у громадськості, а на конфіденційних дипломатичних зустрічах. Але в будь-якому разі ця конференція була кроком у правильному напрямку. Вона демонструє, що всі розуміють, як мало шансів є на відновлення миру і повернення до стабільного стану. Тим більший обов’язок нині покладається на Сполучені Штати та Європейський союз, – зауважує DER NEUE TAG.