Коментар: ООН безпорадна у новому світі
Від Об'єднаних Націй майже нічого не лишилося. Структури Організації остаточно перестали відповідати нинішньому часу. Вони вже не пасують до світу, в якому конфлікти вже давно не проходять вздовж національних кордонів, де відбувається боротьба за ідеологічну першість, а не за нові території. Разом зі словесним випадом американського держсекретаря Джона Керрі на адресу його російського колеги Сергія Лаврова у світу з'явився відеодоказ цієї тези: бюрократична владна структура не знає, що вона може зробити, аби допомогти сирійкам і сирійцям.
Бомбардування гуманітарного конвою, який мав принести полегшення тисячам людей, жахливий доказ того, що всі перемовини та боротьба зрештою нічого не дали. Що люди помирають і надалі. Щодня. Щоночі. Зокрема й зараз, у цю мить, поки ви читаєте ці рядки.
Досвід Другої світової
Коли ООН створили в 1945 році, світ виглядав абсолютно по-іншому. Свіжими були спогади про Другу світову війну. Аби запобігти повторенню подібного жахіття у майбутньому, були створені відповідні структури. Аби окремі супердержави не ставали надто сильними, п'ятьом постійним членам Радбезу ООН було надано право вето. Економічно потужним нині Бразилії та Індії тоді не знайшлося місця за великим столом. Післявоєнна Німеччина взагалі стала членом ООН лише 1973 року.
За своєю суттю ця структура з того часу мало змінилася. І досі такі держави, як Росія або Китай, або також і США можуть накласти вето і запобігти таким чином прийняттю будь-якого рішення більшості. Це стосується і виборів генерального секретаря Організації. Таким чином структура ООН запобігає можливості появи на чолі структури чоловіка чи жінки з чітким та сміливим поглядом на речі. Пройти на цю посаду може лише нейтральний кандидат, який мусить задовольняти всі сторони, і у випадку зі складними темами, де треба зайняти якусь позицію, не має права висловлювати свою думку.
Жодної сили для оновлення
Тож інституція, яка у світі терору, роздроблених держав та структур важлива як ніколи, не знаходить сміливості та сил оновитися зсередини самої себе. Очевидно, також і тому, що переможці Другої світової війни не хочуть визнавати, що вони самі не можуть знайти рішень таких конфліктів, як у Сирії, що вони мають поступитися владою, аби зробити Генеральну Асамблею ООН дійсно дієвим інструментом порозуміння між державами.
Разом із новим похолоданням у відносинах між Росією та США можливість таких реформ всередині ООН віддалилася на недосяжну відстань. І усе це відбувається як навмисно на очах такого президента, як Барак Обама, який вже давно розпізнав, що ті, хто досі були супердержавами, не зможуть виграти цю нову боротьбу за ідеологічну перевагу без нового світу.
Роль Німеччини стає важливішою
Якраз у цій безвихідній ситуації Німеччина подає заявку на те, аби починаючи з 2019 року знову стати непостійним членом Радбезу ООН терміном на два роки. Шанси, аби її задовольнили, непогані. Принаймні у випадку з конфліктом в Україні Берлін продемонстрував, що він у змозі виступати посередником між різними сторонами протистояння. Інсайдери, які поки ще не зовсім полишили надії, кажуть також, що Німеччина - як-ніяк четверта за сумою внесків до Організації - колись зможе стати навіть постійним членом Ради Безпеки. Та чи допоможе це? У підсумку не залишиться нічого іншого, аніж постійно переконувати себе в тому, що коли політики підвищують голос один на одного - це все одно все ж краще, ніж коли вони не говорять зовсім і передають своє слово зброї.
І не в останню чергу ця Генеральна Асамблея ООН зайвий раз демонструє, що Німеччина має бути дієвим гравцем у великому світовому театрі і з точки зору захисту власних інтересів. Конфлікту у Сирії - лише один брутальний доказ цьому з багатьох інших, які доводять, що і далекі конфлікти колись зненацька з'являються і в тебе вдома.