Волонтерка з Одеси: Не можу відмовити солдатам у допомозі

У звичному - довоєнному - житті Далія Северин була юристкою, працювала з нерухомістю. Однак уже майже рік 32-річна одеситка надсилає на Донбас українським солдатам посилки з одягом та харчами. Вона - керівниця двох волонтерських організацій: "Сотня Далії Северин" та "Кулінарна сотня Далії Северин". В інтерв'ю DW вона розповіла про те, як стала волонтеркою і чому продовжує цим займатись, попри погрози.

DW: Як Ви стали волонтеркою?

Далія Северин: У якийсь момент я зрозуміла, що треба втрутитися у цей "танок хаосу". Це було вночі 24 червня 2014 року. Я побачила в інтернеті знімок закривавленого солдата і зрозуміла, що більше не можу жити окремим життям, коли моя країна палає.

З чого Ви почали?

Нас тоді було п'ятеро осіб. Ми оголосили збір шкарпеток, просили приносити хто скільки зможе. У кожну пару ми вкладали написані від руки записки. Там були підбадьорливі слова, надпис "Сотня Далії Северин" і наш номер телефону. І нам почали дзвонити. Я й уявити собі не могла, що люди можуть бути такими вдячними за звичайні шкарпетки. Потім пішли футболки, засоби особистої гігієни, шоколадки, печиво, снікерси. Нам дзвонили солдати й казали: "Дівчата, нам потрібні вологі серветки, тому що немає води і неможливо дотримуватися гігієни". І ми допомагали. Момент пакування для нас - найприємніший.

Вам довелося залишити роботу?

Так, на щось інше часу просто немає. Мої помічники, а їх уже 150 осіб, приходять в основному після роботи. На фронт відправлено близько 47 тисяч посилок з записками. Мій номер телефону є у понад десяти тисяч солдатів. Вони часто телефонують мені, інколи навіть уночі.

Як Ви передаєте свої посилки?

Поштою. Лише одного разу наша допомога не дійшла до солдатів. Це сталось, коли ми вирішили передати її через армійське керівництво. 25 наборів термобілизни зразка НАТО безслідно зникли. Ми намагалися знайти ті пакунки, але безуспішно. Наші хлопці нічого не отримали. Це було вперше і востаннє.

Ваш офіс охороняють озброєні співробітники міліції, тому що на нього двічі скоювали напад. У вас не було думки полишити волонтерство?

Бувають такі моменти. У квітні в Одесі розстріляли мого брата. Які причини - не знаю. Він був волонтером моєї "Кулінарної сотні". Я сподіваюся, що його вбивство не пов'язане з моєю патріотичною позицією і нашою волонтерською роботою. Але все може бути. Коли вночі тобі дзвонять і говорять, що твій офіс закидали коктейлями Молотова, - це страшно. Шок, сльози. Уперше це сталося восени, у приміщенні нікого не було. Удруге вибух стався у грудні. Тоді також обійшлося без жертв, лише запаковані коробки розірвало. Довелося перепаковувати.

Як ставляться до Вас і до того, чим Ви займаєтеся в Одесі?

Я бачу дуже хороше ставлення до нас. Настрої змінюються. Люди хочуть зберегти країну. Одне наше приміщення розташоване в житловому будинку. Жителям страшно, адже можуть підірвати! І ось вони приходять до нас сваритися, а бачать жінок, які змахують піт з лоба і крутяться, як бджоли. Потім ці люди запитують: "А можна з вами?" Ми відповідаємо: "Мийте руки, ставайте допомагати!"

І все ж - що примушує Вас займатися волонтерством, незважаючи на загрозу життю?

(Тяжко зітхає) Ну, я не можу інакше. Коли дзвонять солдати й кажуть, що їм немає що їсти. Я не можу їм відмовити.