"Укропи" і "колоради": Гасан Гусейнов про "новояз" ненависті

За останні рік-півтора російську мову заполонили слова-паразити, що розмножилися на ґрунті російсько-українського конфлікту. Про те, що робить із нашою свідомістю "новояз" ненависті, Анастасія Буцко та Єфім Шуман поговорили з Гасаном Гусейновим - відомим російським філологом, професором Вищої школи економіки (Росія) та Базельського університету (Швейцарія), відомим, зокрема, своїми дослідженнями лайливої мови.

DW: Пане Гусейнов, природно, що події впливають на мову. А як мова здійснює зворотній вплив? Чи програмує вона події?

Гасан Гусейнов: Це дуже хороше питання. Тут не втриматись - доведеться стати на котурни. Мандельштам писав у 1928 році - цитую майже дослівно, що в жилах кожного сторіччя тече чужа кров - мова попередників. І, продовжує він, чим історично інтенсивніше сторіччя, тим тяжча вага цієї крові.

Це означає, наприклад, що страшна агресія, яку містила радянська російська мова (всі ці формули "якщо ворог не здається, його знищують", "хто не з нами - той проти нас", вирази на кшталт "вороги народу" та сотні інших), запрограмувала високу готовність до насильства та його ж агресивне "нерозпізнання". Багато людей, наприклад, вважають за нормальне "відлупцювати" дитину, не бачачи в цьому насильства.

Тобто, якщо повторювати "за масами", нехай і жартома, та вживати вирази на кшталт "косити укропів" або "опускати ватників", то ми програмуємо тим самим дійсність?

Так, і тут відповідальність лежить, перш за все, на мас-медіа. Більше скажу: ті негідники, які першими оголосили, що в Києві стався "фашистський переворот" і до влади прийшли "бандерівські нацисти", включили у свідомість і своїх, росіян, і половини Європи, автоматичну реакцію страху і відторгнення. А всі ж прекрасно знали, що жодного "фашистського" перевороту в Україні не було. Ба більше: якщо раніше й справді лінгвістичний націоналізм був проблемою, то якраз у розпал відмови Януковича від влади в центрі стояла вже не проблема мови…

"Новояз", в тому числі негативно забарвлений, існував завжди. Та зараз є відчуття, що "майданутих" та іншого"кримнашизму" стало в мільйон разів більше, ніж раніше - "чорномазих", "хорьків" та "чучмеків". Чи так це? І якщо так - то чому?

Відчуття абсолютно вірне, тому що про "чорномазих" та "чучмеків" говорили все ж таки лише нижчі верстви суспільства, а протистояння "майданутих" та "колорадів" проходить крізь усі страти, захоплюючи людей незалежно від рівня освіти та соціально-культурної компетенції.

Мова - живий організм, чимало філологів - зокрема, ви - вважають, що її треба приймати з усіма змінами, серед яких - і лайлива лексика. Та чи значить це, що й антиукраїнський та антиросійський "новояз" теж слід прийняти як даність?

Для дослідника - звісно, так. Що за дослідники ми були б, якби не вивчали цю мову? Для співробітників ЗМІ, я б сказав, у повен зріст постає проблема політичної коректності: вона потрібна саме для того, щоб відрізняти і давати відчути цю різницю читачам та глядачам: ось це - виважений і близький до об’єктивності опис людей та подій, а ось - те, як описують безпосередні учасники та контрагенти.

І от тут є принципова різниця між ЗМІ в Росії та, наприклад, в Німеччині. Російські державні або офіціозні ЗМІ, вибачте за пафос, зрадили свого глядача і читача. Замість достовірної та добросовісної журналістики лине потік пропаганди, розпалювання ненависті й готовності до справжньої "гарячої" війни. Все це тримається, насправді, на двох-трьох словах: "фашист", "укроп", "майданутий". Інакше кажучи, той, хто розкрив своє старе історичне обличчя "бандерівця", "гітлерівця". Не людина, а трава, а якщо і людина, то розумово неповноцінна. Це відображено і в антиросійських формулах: "колорад" - комаха, а не людина.

Суто лінгвістично: з якого матеріалу будує себе цей "новояз"? На перший погляд, очевидне відсилання до двох мовних топосів: риторики радянської пропаганди (при цьому різних епох - від сталінізму до брежнєвізму) і, звісно, до матюків вже на рівні словотвору. Чи це так?

Це цікаве і важливе питання, розібравши яке, ми набагато більше зрозуміємо про стан сьогоднішньої свідомості. З одного боку, жодні "повторення" та "повернення" просто неможливі, але емоційно населення Росії та численної діаспори вдруге заражається та підзаряжається сталінізмами й брежнєвізмами через старе радянське кіно, котре без перерви крутять на всіх каналах держтелебачення. Це сотні мовних кліше, до яких додаються всілякі вирази Столипіна, наприклад, про "велику Росію та великі потрясіння", так що виходить неймовірний ідеологічний вінегрет.

Ще Гроссман писав про те, що Радянський Союз, воюючи проти нацистської Німеччини, підхопив "вірус фашизму". Чи є "мова ненависті" черговим проявом цієї хвороби?

- "Мова ненависті" панує на побутовому рівні, визначає дрібну моторику соціальної взаємодії, а ідеологія фашизму стає підсилювачем цієї побутової звички.

Як нині співають в "навколонародних" піснях, "у хохла та русака два похожих языка". Чи означає це, що і "мова ненависті" - одна на дві держави, які воюють між собою?

Україна - країна, напевне, на 70 або й більше відсотків російськомовна. Це й злить більш за все російських реконструкторів імперії, але і в самій Україні цей факт, здається, недостатньо осмислений як політикотворчий ресурс. А в Росії її гадані патріоти більш за все бояться появи альтернативної, вільної, демократичної "іншої Росії" - в Україні, ще одный спадкоємиці Російської імперії та СРСР.

На вашу думку, наскільки міцно вкореняться і яки плоди дадуть "укропи", "майдануті" та "колоради" в мові?

Лайливі слова залишаться в історії мови і будуть підживлювати взаємну неприязнь. Нещастя нашого часу - у віртуальному безсмерті взагалі всіх слів. Завдяки соцмережам, миттєвому оновленню старовини на будь-яку глибину, вірулентною є вся ненависть, накопичена не одним роком, а сторіччями. Та до наших людей і наших ЗМІ розуміння цінності політкоректності поки не прийшло.