1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

"Театр не може жити за межами політики"

Розмовляла Юліана Матусова22 грудня 2014 р.

Театр не може жити за межами політики, вважає Йосип Райхельгауз. В інтерв’ю DW режисер розповів про своє ставлення до інформаційної війни та про те, чому російські театри не приїздять до України.

https://p.dw.com/p/1E8ok
Йосип Райхельгауз
Йосип Райхельгауз народився та виріс в ОдесіФото: privat

Народний артист Росії, режисер Йосип Райхельгауз відрізняється від багатьох своїх російських колег тим, що не боїться висловлювати свою активну громадянську позицію. DW поспілкувалася з театральним режисером під час його візиту до Відня, куди Райхельгауз завітав зі своїм іронічно-драматичним спектаклем "Врятувати камер-юнкера Пушкіна" .

Deutsche Welle: Пане Райхельгаузе, у прямому ефірі російського телеканалу Ви зробили сміливу заяву, попросивши перестати розпалювати війну в Україні. Скажіть, чи були наслідки після даного висловлювання як з боку влади, так і з боку Ваших знайомих, друзів, близьких? І якщо були, то які?

Йосиф Райхельгауз: На щастя, сьогодні в Росії ще дозволено достатньо вільно виражати свою думку, і я сподіваюсь, що так воно й залишиться. Поки ніхто мене не "карав" через мої регулярні виступи на телебаченні, мої заяви, мої оцінки політичних ситуацій. Навіть навпаки, кілька днів тому я отримав черговий орден від нашого президента, від Путіна, орден за заслуги у театральному мистецтві. Я вважаю, що так, у нашій країні далеко не все сьогодні справедливо, але так вже ми живемо, так вже є… Я не хочу, щоб моя країна брала участь у війні чи заохочувала до війни, і якщо я бачу подібні прояви, то я, звісно ж, виступаю проти. Я абсолютно переконаний, що сьогодні російський народ, так само як і український, хоче миру, а не війни. Тому цього зараз необхідно прагнути. Якщо я бачу, що хтось із мої колег, байдуже журналіст чи режисер, сприяє розпалюванню міждержавної і міжнаціональної ворожнечі, я протестую проти цього, і я впевнений, що правий.

Чи були у Вас на цьому ґрунті вже конфлікти у акторсько-режисерських колах?

Безумовно, були. У нашому театрі працює декілька телевізійних ведучих, які на центральних каналах виражають якісь інші, вибачте, установки чи якусь іншу ідеологію, але нічого страшного у цьому нема. Я вважаю, що це ознака нормальної, цивілізованої, демократичної держави, коли люди, які працюють разом, в одному театрі, приміром, можуть мати різні погляди на одну і ту ж подію.

Ви народилися в Україні і до 16 років жили в Одесі, Ви себе ще якоюсь мірою відчуваєте українцем, чи вже на 100% росіянином?

Ви знаєте, я відчуваю себе і не росіянином, і не українцем, і навіть не євреєм, яким я насправді є. Звісно ж, я – російський режисер, але мені подобається жити у відкритому світі. Мені здається, що культура, як жодна інша сфера, дає можливість людині жити саме у цивілізованому і відкритому світі.

В одному зі своїх інтерв’ю Ви говорили, що театр буває політичним, а буває художнім. До якого виду належить Ваш театр?

Тут, бачите, як складається, театр не може жити за межами політики. Він існує у цьому ж повітрі, у цьому ж середовищі, у цьому ж часі, тому ми не можемо просто зробити вигляд, що це нас не стосується. Ми не можемо говорити, приміром: я не знаю і не хочу знати, які там санкції запровадила Європа проти Росії. Але, незважаючи на це, у всіх країнах і у всі часи живе людина. Є її життя. Тому завжди існували і будуть існувати такі вічні проблеми, як "любить – не любить", "зрадив – не зрадив". Тобто є пристрасті, і люди цими пристрастями живуть. Наш театр все ж художній, бо він займається людиною, її життям, її переживаннями, її думками, її фізіологією.

Що Вас обурює в "інформаційній війні"?

Мені не подобається, як поводять себе журналісти на російському телебаченні, але мені так само не подобається, як поводять себе журналісти на українському телебаченні. Я всюди бачу ту ж схему. Ми кричимо: "Ось там бандерівці і фашисти". А ви кричите: "Он там москалі і фашисти". І те, і інше – низько.

Як, на Вашу думку, можна боротися із пропагандою?

Я зі свого боку намагаюся постійно про це говорити і в Росії, і в Україні. У мене немає такого, щоб я прийняв якусь одну сторону і цю сторону захищав. Я вибираю лиш єдине – мир і можливість для людей проживати своє життя нормально. За це я готовий боротися. Будь-якій нормальній людині війна не потрібна: це жах, катастрофа, кошмар.

А як же цінності Майдану, за які вийшли люди?

Це дуже складна і серйозна політична розмова. Я був на Майдані. Я там багато бачив. Там було дуже багато того, що я розділяю. Там, бачите, відбулася революція, яка скинула остогидлий режим, який довгий час обманював народ. Інша справа – і так буває часто – що до цих ідеалістичних настроїв, до цих високих демократичних ідей, само собою розуміється, негайно ж приєдналися й інші ідеї, ідеї, які я не розділяю.

Як себе мають зараз поводити діячі мистецтва? Приміром, як Ви оцінюєте нещодавню резонансну ситуацію, коли російсько-австрійська оперна діва Анна Нетребко позувала з прапором сепаратистів?

Я вважаю, що кожна людина, яка працює в театрі, в кіно, на естраді, де завгодно, поводить себе так, як вважає за необхідне, а справа громадськості вже – оцінювати поведінку цієї людини, приймати або не приймати, вважати таку людину героєм або негідником. Це справа людей. Я вважаю, що я маю відповідати за свої вчинки, крім того, я маю відповідати за вчинки мого театру. Звісно ж, те, що зараз відбувається, просто не може залишити людей байдужими і є такі "перегини" і в один бік, і в інший, навіть серед найрозумніших і найосвіченіших людей. Буває, знаєш людину вже багато років, і тут раптом чуєш від неї щось на кшталт "прокляті фашисти", "хунта". Я з таким не згоден, я вважаю, що це взагалі омана, безглуздя, дурний тон. Так само я думаю, коли чую подібні "прокляття" в сторону мого народу. Я не хочу брати у цьому участь і це розділяти.

Репресивний курс Кремля проти інакодумців

Чи буваєте Ви зараз із гастролями в Україні?

Мені шкода, що наш театр зараз перестав їздити на гастролі до України, але ми перестали, бо нас не звуть зараз в Україну, а не тому, що нас не пускають чи ми не хочемо. Ми в Україні раніше грали щороку: в театрі Івана Франка, Лесі Українки, ми грали в Одесі, нас кликали керівники міст, керівники театрів, але як усе це сталося, нас перестали кликати. Хоча я чув, що розповідають інше, що російські театри перестали їздити в Україну. Ні, не перестали. Нехай нас позвуть, і ми обов’язково приїдемо. Тут дуже важливо зрозуміти, хто починає руйнувати культурні зв’язки.

Як такий неоднозначний зараз імідж Росії взагалі впливає на частоту запрошень російського театру в Європу і на його сприйняття європейцями?

Поки що ніяк. Нас як запрошували, так і запрошують. Ми, як і раніше, домовляємося про гастролі і про обміни. Приміром, віденський театр, в якому ми граємо зараз, ми запросимо до нас на гастролі у Москву. Тобто абсолютно все так само, як було рік тому, два роки тому… Я не думаю, що глядачів, котрі хочуть подивитися виставу того чи іншого театру, буде зупиняти те, що керівництво ЄС оголосило проти Росії санкції. Слава Богу, у культурній сфері нічого ще не "розірвано".

Як Ви думаєте, коли це все закінчиться, чи є ймовірність того, що стосунки між українцями і росіянами нормалізуються?

Я би дуже хотів, щоб усе це відновилося, я дуже на це сподіваюся. Інша справа – я не знаю, скільки на це знадобиться часу. Це залежить від того, як будуть себе поводити, перш за все, люди, ЗМІ, і, звісно ж, керівники наших країн.

Пропустити розділ Більше за темою

Більше за темою