1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Коментар: Газопровід помер, хай живе газопровід!

Андрій Гурков3 грудня 2014 р.

Несподівана відмова Путіна від будівництва "Південного потоку" не є ані перемогою російського президента, ані поразкою ЄС. Це зміна курсу, що дозволяє зберегти обличчя, вважає Андрій Гурков.

https://p.dw.com/p/1DyLe
Керівник "Газпрому" Міллер (ліворуч) та президент РФ Путін (архівне фото)
Керівник "Газпрому" Міллер (ліворуч) та президент РФ Путін (архівне фото)Фото: Reuters/Yuri Maltsev

Російський президент Володимир Путін через підконтрольні державі медіа може подати співгромадянам ще одну перемогу: несподіваною відмовою від спорудження газопроводу "Південний потік"він ще раз втер носа невдячним європейцям! Тепер вони побачать, як це - бути без російського газу, поки Росія переорієнтує свої постачання на інші регіони. Принаймні десь так господар Кремля пояснив своє рішення внутрішній аудиторії. Це було його особистим рішенням - про це недвозначно заявив міністр енергетики РФ Олександр Новак.

Стратегічна ціль - обхід України

У реальності ж непомірно дорогий проект газогону виглядає зовсім по-іншому, ніж у спрощеному світі російської пропаганди. Це точно не перемога Путіна, але й не поразка, як припускають деякі європейські коментатори. У принципі, господар Кремля лише гнучко переорієнтувався, бачачи при цьому головними споживачами свого газу європейців. Заявлена ціль прокладення "Південного потоку" з Росії Чорним морем до Болгарії і далі до Австрії має на меті обійти України на шляху газопостачань із Росії до ЄС. Це можна розглядати і в суто економічному контексті мінімізації транзитних ризиків, так як це роблять закордонні партнери проекту, наприклад, дочірня компанія німецької BASF - Wintershall.

Андрій Гурков, економічний оглядач DW
Андрій Гурков, економічний оглядач DWФото: DW/A. Galkina

Для Кремля ж тут важливішою була геополітика. Будівництво цього газопроводу надзвичайно посилило би залежність непокірної України від прямих поставок російських енергоносіїв. Адже поки газ іде транзитом через українську територію до Європи, у разі газової блокади з боку Москви Київ може скористатися цим транзитним потоком.

Туреччина як транзитна країна для російського газу

З огляду на майже воєнну ситуацію у відносинах Росії та України сьогодні, "Південний потік" набував для Путіна ще більшого значення. Саме тому гасло його дій: газопровід помер, хай живе газопровід! Адже одночасно з відмовою від цього проекту з Анкари, куди російський президент прибув з державним візитом, було заявлено про новий проект: газопровід з такою ж пропускною спроможністю - 63 мільярди кубометрів на рік - пустити через Чорне море до Туреччини.

Цьому пункту багато оглядачів приділяють замало уваги, концентруючись на захоплюючому припиненні проекту "Південний потік". Цим господар Кремля розпочав нову гру: плацдармом для експорту російського газу до ЄС тепер виступатиме Туреччина. Адже з нового газогону, який коштуватиме менше через скорочення його підводної частини, турки хочуть імпортувати лише 14 мільярдів кубометрів газу. Це як раз той самий обсяг, який турецька державна нафтогазова компанія Botas нині закуповує у Росії і отримує через Україну та Балкани.

Болгарію не варто вважати головною жертвою

Решта, а це десь 50 мільярдів кубометрів, має через територію Туреччини йти до кордону із Грецією, як лише за кілька хвилин після видовищної відмови Путіна пояснив керівник "Газпрому" Олексій Міллер. Жодних інших ринків! Адресатом нового російського газопроводу як і раніше залишається ЄС. Але цього разу роль транзитної країни замість України має взяти на себе Туреччина.

Для європейських споживачів таким чином - окрім назви газогону - змінюється мало що. 50 мільярдів кубометрів, що є третиною усіх газових постачань Росії до ЄС, Москва і надалі хоче продавати європейцям, які платять за це твердою валютою. І навіть Болгарія, яку Путін представив стороною, що найбільше втратила від зупинки "Південного потоку", все ще, мабуть, зможе отримати свої прибутки від плати за транзит. Для цього достатньо лише глянути на карту!

На Заході Туреччина має кордон із Грецією та Болгарією. Куди ж мають піти величезні потоки російського газу, якщо вони справді колись прийдуть? До Греції? Їй стільки мільярдів кубометрів газу не потрібно. Тим більше, що за кілька років країна отримає газопровід TAP, який доставлятиме через неї газ із Азербайджану до Італії. Єдина реалістична можливість - це північно-західний шлях через Болгарію до європейського газового хабу в Австрії. І тоді це буде схожим на маршрут, який вигадували для "Південного потоку", із тою різницею, що початок маршруту був на пару сотень кілометрів південніше.

Напівсирий план із можливостями для переговорів

У кращому випадку відмова від "Південного потоку" може бути для Кремля можливістю зберегти обличчя, слідуючи суворим європейським правилам щодо енергетичних мереж. Слова керівника "Газпрому" можна розтлумачити і так: Росія постачає газ на кордон із ЄС, а звідтам вже самі європейці мають його транспортувати згідно із власними уявленнями та законами. Таким чином вийшла би майже історія з геппі-ендом. Принаймні не можна було би вказати на когось, хто однозначно залишився у програші.

Натомість можна точно вказати на того, хто опинився у виграші - це Туреччина. Один із її планів полягає в тому, щоби стати енергетичним перехрестям для поставок із Близького Сходу до Європу. Новий російський газопровід, який проляже турецькою територією, створить інфраструктуру для того, щоби у майбутньому транспортувати до Європи газ із Іраку та Ірану. Для Росії це будуть нові сильні конкуренти, а для європейців, навпаки, можливість додаткової диверсифікації енергопостачань.

Геть від Росії: Європа хоче вирватися з газової залежності

Пропустити розділ Більше за темою

Більше за темою

Більше публікацій