Чернівці очима німецького літератора

Німецький літератор Рон Вінклер став першим стипендіатом програми від літературної корпорації Merіdian Czernowitz, який упродовж місяця мав змогу мешкати в так званій літературній резиденції в Чернівцях, писати, читати лекції і поезії. Повертаючись до Берліна, Рон Вінклер ненадовго завітав до Києва, де розповів DW про свої враження від міста, в якому народився Пауль Целан.

Deutsche Welle: Пане Вінклере, якими були Ваші очікування перед приїздом до Чернівців?

Рон Вінклер: Коли їхав до цього міста, то мав перед собою образ не візуальний, а доволі міфологічний. Чернівці постають для мене як свого роду "атландида" історії ліричної поезії, адже тут народилися й жили такі майстри німецької лірики, як Пауль Целан та Роза Ауслендер.

А якими побачили сучасні Чернівці?

Я не одразу ходив Чернівцями з гідом, не одразу відвідував ті місця, де багато туристів, спершу роздивлявся довкола центру міста. Але звісно ж, згодом познайомився й з усіма тими святинями, які самі чернівчани вважають найкращими у місті. Це парк Шевченка, центральна площа, площа перед театром і будівля театру імені Ольги Кобилянської. Загалом це ансамблі гарно збережених старих будівель. Звісно, Чернівці - красиве місто, і містяни по праву пишаються його красою. Але й за межами історичного центру гарно. Адже центр – це ще не все місто. Мене вабило подивитися й промислові зони, які нині частково закинуті. Дуже цікаво було побачити, що за цими фасадами. Часто це просто порожнеча, яку залишила по собі історія. У цьому місті відчувається певний розрив у історії - між тим, що було, і тим, що є нині.

Чи побачили Ви тут рештки німецькомовного минулого міста?

Цю сторінку історії не одразу видно, але я багато її досліджував. Це було схоже на кросворд, не кожну відповідь з якого одразу знаєш. Дивився фільми про румунське, радянське, німецьке панування у Чернівцях. Але це окремі уривки, картинки, об'єднати їх треба самому. А уривки історії помічав усюди – приміром, у назвах вулиць, присвячених німецькомовним письменникам.

Ваші поезії перекладав Василь Лозинський, Юрко Прохасько та інші. Познайомилися з кимось іще з українських колег?

З Василем знайомі декілька років, і раніше ми два-три рази зустрічалися, разом працювали в одному проекті Ґете-Інституту. Якби я був тут відомішим, можливо, мені б зателефонували й влаштували зустріч з українськими письменниками. А так я зустрічався переважно з молодими письменниками – Остапом Ножаком, Іриною Вікирчак. Власне, від українських колег уперше й почув про стипендію Merіdian Czernowitz. І мені захотілося завдяки цій програмі відчути якийсь контраст зі звичним життям, адже нецікаво писати завжди в одному місці і з однієї точки сприйняття. Ідеться не про якусь українську екзотику, а просто про цікаве, особливе місце. Особливих сподівань не плекав, адже кожне сподівання може розчарувати.

І як, не розчаровані?

Зовсім ні! Навіть перебуваю в стані якоїсь ейфорії. Це була така собі "біла пляма", яку я заповнив. Не було майже вільного часу, весь час щось відбувалося. Мене часто питають, чи я щось написав у Чернівцях. Але насправді я тут отримав величезний поштовх, аби написати більше пізніше. Я писав прозові тексти, вів блог у Чернівцях (http://ronwinkler.wordpress.com). Тепер з натхненням повертаюся додому.