Німці все більше долучаються до груп взаємодопомоги

Німеччина – європейський лідер за кількістю груп взаємодопомоги, констатує федеральна контактна служба Nakos. Ці групи доповнюють, а часто навіть замінюють роботу психотерапевтів. Найбільше їх зареєстровано у федеральній землі Північний Рейн-Вестфалія – близько 15 тисяч, за майже 600 напрямками і темами. Координацію груп взаємодопомоги забезпечують 46 контактних служб.

«Північний Рейн-Вестфалія переважає не тому, що це найбільш густо населена федеральна земля, - підкреслила у інтерв’ю з Deutsche Welle керівник боннської контактної служби Хайді Гроссманн. – А скоріш тому, що наші політики раніше за інших усвідомили необхідність підтримки таких груп».

Хто звертається до груп взаємодопомоги

«Досвід роботи груп взаємодопомоги привезли до Німеччини американські солдати одразу після Другої світової війни», - розповідає Хайді Гроссманн. В Америці цей рух виник у 1953 році і пізніше втілився у спілку анонімних алкозалежних. Ініціаторами створення групи стали лікар-хірург і працівник фінансової біржі, які дійшли висновку, що спілкування одне з одним та моральна підтримка допомагають утримуватися від вживання алкоголю.

У Німеччині групи взаємодопомоги набули популярності у 70-х роках і торкалися ледь не усіх сфер життя. А сьогодні «народна психотерапія», за словами Хайді Гроссманн, на піку затребуваності.

У Бонні, де кількість населення складає 325 тисяч, діє близько 200 груп взаємодопомоги. Відповідальність за їхню координацію взяла на себе контактна благодійна служба Paritätische Wohlfahrtverband, при цьому у зміст роботи груп вона не втручається. «Ми лише допомагаємо об'єднатися людям з однаковими проблемами, пропонуємо їм методику роботи і надаємо приміщення», - підкреслює Хайді Гроссманн. Фінансування служби здійснюється з добровільних пожертвувань, міського та земельного бюджетів і частково з лікарняних кас.

Переважають групи, що об'єднують хронічно хворих, інвалідів та їхніх рідних, а також людей із алкогольною, наркотичною чи ігровою залежністю.

Відкриті та анонімні

Експерти розрізняють два типи груп взаємодопомоги: відкриті та анонімні. До перших, як правило, належать ті, до яких долучаються люди, що постраждали від тяжких хвороб або хронічно хворі, інваліди та їхні рідні. Вони таким чином намагаються адаптуватися до нових умов життя.

Анонімні групи, у свою чергу, закриті для сторонніх і навіть самі їхні учасники зберігають анонімність один перед одним, дотримуючись правила «не виносити сміття з хати». «У такі групи зазвичай об'єднуються алкоголіки, шопоголіки, жертви насильства», - пояснює Хайді Гроссманн.

Хвороба не на жарт

За словами Гроссманн, ігроголіки, шопоголіки та інші залежні люди – справжня, а не надумана хвороба, як дехто може вважати. Подібні манії – сигнал серйозних психічних захворювань і цілком реальних проблем. Шопоголіки та ігроголіки, приміром, мають борги, яких неспроможні сплатити. А люди з синдромом накопичення (Messie-Syndrom) не можуть позбутися хламу і перетворюють своє житло на справжній смітник.

Групи взаємодопомоги популярні також серед тих, кому просто необхідно виговоритися, зняти емоційне напруження. Це можуть бути покинуті дружини, літні батьки, що втратили контакт із дітьми, люди, які втратили близьких. «Подібні групи створюються і самоліквідуються за умов необхідності», - каже соціальний працівник Габріеле Кухем-Гелер.

Група трудоголіків – актуальна

Кількість і типи груп – свого роду індикатор соціальних проблем, пояснює Хайді Гроссманн. Наприклад, останнім часом стало менше груп взаємодопомоги для безробітних, однак з’явилися групи анонімних трудоголіків і, судячи з усього, їхня кількість зростатиме.

До груп взаємодопомоги звертаються трудоголіки різного віку і різних професій. Причини трудоголізму також відмінні. Хтось цілковито поринув у роботи через проблеми в особистому житті, інші, навпаки, роблячи кар'єру, втратили соціальні контакти. Є зовсім молоді люди, які стають трудоголіками з остраху втратити роботу.

Наслідками трудоголізму нерідко стають хвороби. «Після лікування та реабілітації ці люди потребують моральної підтримки», - зауважує Хайді Гроссманн. «Народна психотерапія» набула популярності ще й тому, що у Німеччині все ще мало фахових психотерапевтів, і черги на прийом можна чекати півроку. Чого ніколи немає у групах взаємодопомоги.

Автори: Анастасія Новикова, Віктор Вайц
Редактор: Захар Бутирський