Експерт: Російсько-французький «корабельний» мега-контракт має турбувати і Україну

Deutsche Welle: Пане Перепелиця, за деякими оцінками вартість одного корабля становить близько 600 мільйонів євро. Наскільки об'єктивною є ця ціна, і наскільки важливим є цей контракт у глобальних масштабах?

Григорій Перепелиця: Насправді Франція не може продати Росії корабель з усім готовим устаткуванням. Тому вони, так би мовити, продають основу на яку вже російський флот встановлюватиме те, що вважатиме за потрібне. Ціна повністю готового до експлуатація «Містраля» перевищувала б вже мільярд євро. Тому можна говорити про те, що ця ціна у 600 мільйонів євро є доволі ринковою і об'єктивною. Власне контракти такого масштабу не є предметом фінансово-економічних відносин. Це, швидше, політичний проект. Тому, коли укладається такий великий контракт, він має дуже велику політичну і геополітичну вагу. І саме ці політичні цілі переслідує як Франція, так і Росія.

DW: А які конкретно цілі переслідує тут Росія і які Франція?

Інтереси у Росії якраз і спрямовані проти НАТО, і тому вона невипадково звернулася до Франції, яка завжди була опонентом США всередині НАТО. Це має такий досить сильний геополітичний присмак, спрямований проти самого НАТО. Оскільки, якщо ми подивимось воєнну доктрину Росії, то розширення НАТО є основною воєнною загрозою для Росії. Інше питання пов'язане з тим, що Росія відтворює свій статус як геополітичної потуги в Європі. Для неї дуже важливо відновити домінування на європейському континенті, послабивши солідарність як Європейського Союзу, так і НАТО. З Німеччиною та Італією Росія це робить через енергетичні проекти, через «nord stream», заохочуючи Німеччину і роблячи її залежною від постачання газу. Отже Німеччина схилятиметься більше до власних корпоративних інтересів, ніж піклуватиметься про європейську солідарність. Франція менш залежна від газу, тому був запропонований цей проект, щоби заохотити Францію таким чином і зробити її більш поступливою до цих геополітичних амбіцій Росії. Це політична чи геополітична мета, яку переслідує Росія цим великим контрактом.

DW: А які можуть бути інші?

Друга мета має воєнно-стратегічний інтерес, воєнно-стратегічний підтекст. Росії потрібна модернізація збройних сил, яка не робилася в Росії, як і в Україні, з часів Радянського Союзу. Але сьогодні можливості нової модернізації для Росії, як і для України, повністю втрачені. Тому що двадцять років нічого не вкладалося в дослідно-конструкторські наукові розробки нових видів озброєнь. Те, що сьогодні виробляється в Росії чи Україні виробляється на застарілих радянських технологіях 1960-х років, тобто це технології, які були розроблені 40-50 років тому. В Україні Росія намагається підібрати залишки цих же технологій, які залишилися на заводі ім. Антонова і деяких інших підприємств шляхом поглинання цих підприємств. Але знову-таки: в України теж немає таких новітніх технологій. Тому єдина можливість звернутися до країн НАТО, які мають такі технології. Звернутись до США? Зрозуміло, що вони їм ці технології не дадуть і не продадуть ні за які гроші. Залишається Франція, у якої можна ще перебрати ці технології. Британія, наприклад, Росії цих технологій не дасть, керуючись інтересами національної безпеки і інтересами солідарності НАТО.

DW: А робити ставку на власну конструкторсько-розробницьку базу?

Росія, як і Україна, втратила конструкторські школи. Тому що старі конструктори пішли на пенсію, молоді взагалі не прийшли, їм практично не платили, і Росія втратила школи у провідних галузях озброєння. Щоб відновити цю школу, потрібно років тридцять. У Росії немає цього часу в запасі. Москва чудово розуміє, що скоро вона втратить і той радянський ринок озброєння, який вона досі має. Радянський Союз завжди викрадав креслення новітніх озброєнь у Сполучених Штатів Америки, у країн НАТО, і потім за цими кресленнями конструктори робили уже власні розробки.

DW: Чи замішані у цьому контракті і глибші економічні інтереси?

Путін з Медвєдєвим пускають німецькі інвестиції в російську економіку, і, звісно, президент Франції Саркозі хотів би мати такі ж преференції від Росії, як і, скажімо, Німеччина. Яким чином? «Містраль» - це гарний пілотний проект для того, щоб, реалізувавши його, мати можливість інвестувати в російську економіку і отримати, звісно, прибутки, мати ринок французьких товарів в Росії і таким чином розвивати економічне співробітництво.

DW: Чи мусить цей франко-російський контракт турбувати Україну?

Україну цей контракт турбує тільки в одному випадку: якщо ці кораблі будуть розміщені в Севастополі, тобто на її власній території. А далі, якщо вони будуть розміщуватися, то куди, коли Севастополь – головна база Чорноморського флоту Росії? Будуть вони на Далекому Сході чи на Півночі – це не має турбувати Україну. Це є питання власної оборони Росії, її власної геополітики чи воєнної політики. Ми маємо турбуватися лише в тому випадку, коли ці кораблі прийдуть в Севастополь або будуть в Новоросійську. Якщо ми подивимося на узбережжя Чорного моря і де здійснювалися десантні операції протягом війн, то переважна більшість воєнних операцій була пов'язана з висадками в Криму. І радянські війська робили ці операції: це Керченська операція, Керченсько-Феодосійська операція. На узбережжі від Одеси до Очакова були тактичні десанти. Тобто це десантно-небезпечні місця. І в цьому сенсі тоді виникає проблема. Але я думаю, що після підписання Харківських угод, коли Україна фактично здала Росії Севастополь, а, відтак, і контроль над Кримом, пролонгувавши Чорноморський флот, і більше того – тепер ініціює побудову Керченського шляхопроводу, то, при бажанні, Росія і так може захопити Крим без цих «містралів», через Керченський шляхопровід. Проект побудови мосту грандіозний, там ціла дивізія може пройти, не треба ніяких кораблів для висадки.

Інтерв’ю провів Дмитро Каневський
Редактор: Роман Гончаренко